Розділ 50

Знайомий запах сирості і кількох десятків людських тіл, які в страху і відчаї тіснилися у темному трюмі, змусив пригадати минуле і наштовхнув на невеселі роздуми.

— Небагато ж часу пройшло… — сумно протягнув Зуфар.

Я розумів, про що брат. Навіть незмінний оптимізм, здається, покинув Зуфара. Ескалар тримався краще.

— Друзі, так дивно бути по інший бік…

— Ти про що, геліонате? — майже усміхнувшись, спитав Зуфар.

— У мандрівках часто доводилось подорожувати на піратських кораблях, але щоб у ролі невільника… вперше. Щоб виконати те чи інше завдання Ордену, видавав себе за мага-мандрівника. Пірати полюбляють такого роду дійства. Ми — ілюзіоністи, танцівники, актори-балагури були незмінними супутниками корсарів на їхніх гамірних привалах. От я й подумав: можливо, якщо я влаштую коронне шоу, то вдасться врятуватись.

— Ага, починай просто зараз, — скептично мовив Зуфар. — Тут тільки не вистачає ще твоїх дешевих трюків.

Ескалар і брат обмінялися недружелюбними поглядами.

— Годі! — різко сказав я. — Бракувало сварки, — і ніби сам до себе задумливо продовжив: — От якби вдалося зустрітися з Астрою… Не вірю, що вона настільки потонула у піратському житті, що, впізнавши, відмовилася б допомогти.

— О, пам’ять пірата коротка, — зло помітив Зуфар.

— А як же пірат Ракун-Саро, який допоміг викупити тебе з рабства в Сакарії?

— Що, що, Айхо? Це ти про кого, чи не про того Ракун-Саро, який віз нас із сестрою в брудному трюмі продавати, як худобу, на базар?

— Та що з вами? Вперше бачу такими! — перебив суперечку здивований Ескалар. — Ви — друзі, а поводитесь, як останні боягузи перед лицем небезпеки.

Я зустрівся з очима Зуфара:

— Пробач, брате, — майже одночасно сказали ми один одному.

В цю мить двері трюму відчинилися і грубий піратський голос крикнув.

— Хто Айхо? — і, не дочекавшись відповіді: — Виходь!

— Здається, у нас ніхто не запитував імен… — здивувався Зуфар.

— Не хвилюйтесь, — підвівся я. — Просто одне дівчисько вирішило показати, хто в домі господар, — і вже про себе подумав: «Ну, й Астра, таки впізнала, але й оком не моргнула. Змусила чекати в невідомості. Ну що ж, це схоже на доньку Фароса».