Розділ 55

Світло від каміна то горіло, то гасло. Це дід ходив схвильовано туди-сюди, заступаючи і знову відкриваючи вогонь. Я сидів на стільці перед столом, не наважуючись порушити мовчанку. Здається, Радо щось обмірковував. Він весь час потирав сиву бороду і час від часу зупинявся перед багаттям, не зводячи затуманеного погляду.

— Довгий час важка ноша обману лежала каменем на моєму сумлінні… — нарешті вимовив дід. — Я довго приховував від тебе правду, Айхо. Думав, що цим захищаю. Але доля, як завжди, скерувала по-своєму. І ти дізнався багато про те, що я таїв довгі роки. Та все ж не знаєш основного, — продовжував схвильовано, але рішуче Радо. — Я обманював тебе, розповідаючи, що батьки померли… Коли взяв тебе на виховання, вони були живі-живісінькі… Сподівався, що, приховавши таємницю народження, сховаю і тебе від світу. Але Світ вирішив інакше, — дід замовк, вперше за довгий час глянувши прямо у вічі.

Я відчував, як серце гучно калатало. Воно набрало шаленого темпу, і я боявся, що не втримаю його в грудях. Чомусь затремтів. Раптом захотілось, щоб двері відчинилися і до кімнати увійшли батьки. Невідомо звідки вперше прийшов образ світловолосої, з ніжними рисами обличчя жінки. Я був впевнений, що це — мама. А батько? Який у мене батько? Такий же мужній і справедливий, як дід? О, як я хотів їх нарешті побачити! Пригорнути до серця, обійняти… Де вони зараз, можливо, їм потрібна допомога? Але чому дід розлучив нас? Несподівано в серці визріла буря, хвиля образи і гніву обрушилась на Радо:

— Так чому ж ти розлучив з батьками, діду?

— Айхо, — почав старий. — Насправді, я тобі не дід…

— Що? — вигукнув я, готовий провалитися крізь землю чи розчинитися в повітрі.

Відчув, як світ тріщить по швах. Все навкруги похитнулось. Ще трохи — і всесвіт обрушиться з усією невідворотною силою.

— Діду, як же так?.. — безсило промовив.

Радо з болем продовжив:

— Наберись мужності, Айхо, я ще не закінчив. Ти готовий слухати далі, синку? — спитав лагідно дід, як і раніше в дитинстві, коли розповідав казку.

Я втомлено кивнув.

— Твоїми батьками справді є Айсолара і Сохломир, — сказав Радо, а далі, немовби поринувши в якісь далекі-далекі спогади, продовжив: — Уся ця історія почалася дуже давно, задовго до твого народження. Інколи навіть здається, що все це було не зі мною…

…Я був запальним, повним енергії і сил. Молодість запалювала кров і спонукала до необдуманих кроків. Я, як і ти, розкривши рота, любив слухати історії про Воїнів Шаку. Про їх звитягу, славні подвиги, хоробрість і силу. Захоплювався ними і навіть не міг подумати, що вже незадовго одягну лати і стану в ряди цих колись легендарних Витязів.

Це був світ, який відрізнявся від сьогоднішнього, Айхо. Славні вожаки, Старійшини Воїнів Шаку — Акермол, Треголад і Верамонд — мудро правили і прославляли Воїнство. В ті часи Шаку мали велику владу і силу над намісниками і королями Півострова. Їх боялися, їх поважали. Шаку, наче арбітри, авторитетом підтримували рівновагу між вельможами, простолюдинами і жерцями. Рада Старійшин пильно стежила за всім, що відбувалося на Півострові. Захищала простий люд від нападів варварів, набігів людей з гір, свавілля чиновників та вирішувала престолонаслідницькі суперечки у королівських сім’ях.

Про піратів тоді майже не чули. Воїнство пильно стежило, щоб ця смертельна виразка не розповсюджувалась по Півострову. Корсари осіли на прикордонних землях і боялися навіть потикатися в підконтрольні країни Воїнства.

Вельможам Шаку забезпечували стабільність влади і незалежність від жерців. В ті часи Храми не мали такої згубної сили, яку мають зараз, і це теж заслуга Мудреців Ради Старійшин.

Акермол опікувався простим людом: селянами, ремісниками і торговцям. Треголад — вельможами і королями, а Верамонд проводив постійні переговори із жерцями. Він уклав угоду, за якою жерцям дозволялось перебувати на Півострові та перейматися лише справами Храмів, а не боротися за владу і керівництво країною: для цього існували королі і намісники. Так, жерців побоювались, на них зважали, але вельможі та знать знали, що темні ніколи не переступлять межі укладеної угоди і не зазіхнуть на владу королів. А жерці аж ніяк не хотіли псувати і без того напружених стосунків з Шаку. Та про таємні завдання Воїнів не знав ніхто, окрім втаємничених королів і верховних жерців. Для решти Шаку були легендою, примарними лицарями, які завжди приходили на допомогу.

Так довгі роки утримувалась рівновага між вельможами, простолюдинами і жерцями. Півострів процвітав. Це були благословенні часи без війн, насилля і свавілля. У світі панував порядок. Це задовольняло усіх! Окрім жерців, що жадібно прагнули абсолютної влади…

Та часи змінювалися. Тих, хто приходив на службу до Храму, жерці перетворювали на фанатиків, сліпих виконавців волі. А у Війську почала з’являтися нова молодь — запальна та інколи випадкова… Молоді Воїни все частіше виступали із заявами на підтримку жерців. На Раді Воїнства вони гаряче, енергійно переконували побратимів в богообраності касти служителів Храму. Неодноразово запевняли, що ми, Воїни Істини і Справедливості, надто довго відмовляли у справедливості жерцям. Завченими фразами розповідали про даровану найдревнішими істинну мудрість, яку несуть у світ лише Храми. Занадто пізно Старійшини зрозуміли, що все це підступний і таємний задум жерців.