Розділ 50

Я рушив за піратом, який не став розв’язувати рук, і в такому вигляді привів прямо до капітана.

— Геть усім! — роздратовано кричала володарка морів. — Забирайтеся! — верещала вона на підлеглих, які, злякано втиснувши голови в плечі, поспішно покидали каюту. — А цього залиште! — не збираючись щось пояснювати, віддала наказ Астра.

— Впізнаю дикий норов, — першим заговорив я, коли усі розійшлись.

— Перед володаркою морів раби падають на коліна, а ти чому стоїш?

Я лише усміхнувся. Астра анітрохи не змінилась.

— Можливо, тому, що я не твій раб і ніколи ним не буду. Весь цей час я думав, що там, на березі темноводої Ратоки, залишив друга…

Невимовлена чергова нахабна фраза завмерла на вустах дівчини. Вона знітилась. І нарешті я міг добре роздивитися колись задерикувату малу, яка нестерпною зверхністю доводила до сказу. Пройшов час, та майже нічого не змінилось. Схоже, крутий норов доньки Фароса став ще крутішим. Але з незугарного дівчиська Астра перетворилася на струнку чорноволосу красуню. І вся ця різкість, зверхність і жорстокість так не личили їй і, здається, не могли вжитись у красивому тілі.

— А ти таки дурень, якщо знову смієш перечити дочці Фароса, — випалила Астра, але на величезний подив усміхнулася.

Темні, як води Ратоки, очі привітно зазирнули у мої. А я ніяк не міг зрозуміти, як в цій людині вживається таке непоєднане. І все ж був радий бачити.

— То може розв’яжеш руки? — вирішив скористатися переміною в настрої.

— Такими брудними справами займаються тільки слуги, — дівчина з погордою махнула маленькою голівкою.

Довге чорне шовковисте волосся, наче розпечена смола, стікало до пояса Астри. Заплетене в чудернацьку косу з різнобарвними стрічками, схоже на живого змія, який невідступно прямував за господинею.

«Ні, Астра ніколи не зміниться», — втомлено подумав я.

Зиркнувши, володарка морів роздратовано повела очима, витягнула ножа і з усього маху ввіткнула лезо в дерев’яний стіл.

— Розв’яжеш сам!

«Дякую і на цьому», — з полегшенням зітхнув я, перерізаючи мотузки, які встигли добряче натерти руки.

— Не думав, що знову зустріну тебе, — сказав я, аби хоч чимось заповнити паузу, яка повисла між нами.

Та Астра, здається, не чула, вона розвернулася спиною і робила вигляд, що уважно роздивляється розкладені на столі карти. І ця тендітна, майже мініатюрна красуня наводить страх на мореплавців усього Південного Моря?

— Куди ти прямував?

В душі зажевріла надія: