Розділ 9

На вулиці я з полегшенням зітхнув. Очі тішило блискуче широке плесо Ратоки, що скоро віднесе подалі звідси і поближче до діда Радо. Я дивився на піратський корабель, який здавався найгарнішим у світі. Він допоможе здійснити мрію. Шанталія видавалась казковим містом, з чудовими будівлями, з красивими садами, можливо, там є ліси, і ми з дідом ходитимемо на полювання. Радо познайомить із друзями, такими ж хоробрими, мудрими і всезнаючими. Я заплющив очі і, здавалося, перенісся у вигаданий світ далекої і одночасно близької Шанталії. Але шум, що доносився з корабля, безцеремонно повернув до реальності. Я знову опинився на ненависній піратській землі. Потрібно встигнути забрати радика.

У кімнаті на ліжку лежала торбина, яку відібрали пірати, та новенький, підшитий зсередини хутром, плащ. Здогадавшись, хто міг це принести, я ще раз в думках подякував Астрі. Присвиснувши, викликав малого і вже хотів запхати в торбину, але рука намацала дбайливо складені припаси їжі. Усміхнувшись, я відламав шматок хліба і простягнув радику.

— Знаю, друже, ти не в захваті від таких харчів. Дочекаємось, доки потрапимо на корабель, а там, напевно, є гризуни, от тоді і поласуєш.

Радик слухняно застрибнув до торби. Подарований плащ приємно зігрівав тіло й душу.

В галасливій корабельній метушні кипіли приготування. Сито стогнали переповнені бочки під дужими піратськими руками. Тріщали натягнуті троси, скрипіли канати. Гучні вигуки, піратська лайка і нестримний сміх бурхливими хвилями перекочувались з одного кінця корабля в інший. Я, як м’ячик, не міг знайти собі місця, постійно комусь заважав. То справа, то зліва сипались штурхани.

— Не плентайся під ногами, мошкаро! — кричали роздратовані пірати.

Зацькований, я забився, як комаха, у щілину між двома велетенськими ящиками. Радик, відчуваючи паскудний настрій, обережно визирнув із сумки і похапцем лизнув мій похнюплений ніс. От якби ще раз побачити Астру. Поговорити наостанок. Але слабкодухі сентиментальні думки розсипалися попелом по вітру. По трапу корабля, як худобу, зганяли змордованих невільників. Замурзані, обшарпані чоловіки, гримаючи кайданами, покірно плелись, не звертаючи уваги на обридлі стусани і удари наглядачів. Обезсилені простоволосі жінки тулили до грудей заплаканих дітей. Гіркі сльози, кров та піт змішались у в’їдливий нудкий запах. Подих забивало від обурення, відчаю, безсилля… Прикутий до жахливої картини, я забув про власні страхи. Відчував, як щось жагуче, немов розпечене, підіймається з середини. Але черговий безцеремонний штурхан змусив відвести палаючий погляд від нещасних і втупитись у пірата. Груба рука бандита, що замахнулася, несподівано опустилася:

— Коли останнього раба зачинять у трюмі, візьмеш ганчірку і начистиш до блиску палубу! Чи думаєш, з тобою будуть носитися, як з королем? Відпрацюєш! — і жбурнув мокру шмату до ніг.

Невеселі думки повернулись на берег. Лише б Астрі вдалося звільнити сифона, щоб друг не залишився на потіху жахливому Фаросу.

Підняли вітрила, і вітер затріпотів в кольоровій парусині, наче наспівуючи: «Айхо, усе буде добре». Поселення віддалялось. Та Астра так і не з’явилась.

Неймовірної краси пейзажі відволікали від тривожних думок. Підніжжя зелених гір тонули у темних непрозорих водах Ратоки. Корабель йшов, наче в тунелі. З обох боків височіли вкутані дрімучим лісом гірські схили, вершини яких ховалися в сірих рваних хмарах. Немов чорне дзеркало, ріка відбивала сивину непривітного неба. Вітер, що вихопився нізвідки, шмагав в обличчя, і я в думках ще раз подякував Астрі за плащ.

Нарешті згадав про ганчірку, що валялася під ногами. Вирішив хоч чимось зайнятися і таки надраїти кляту палубу. Сховав торбу та радика за бочками і взявся за роботу.

— Потерпи, малий, недовго тобі нудьгувати. Скоро стемніє, зможеш вийти на полювання.

З трюму вийшло двоє піратів. Бандити тягнули за собою налякану в сльозах жінку, а за нею замурзаного хлопчину-підлітка, який вперто пручався і щось вигукував. На розбитій губі малого запеклася багряна цівочка крові.

— Цей шмаркач посмів на мене замахнутися! — роздратовано вигукнув пірат. — Я хотів трохи порозважатися з задрипанкою, а недорослик накинувся, як скажений лах. Потрібно провчити обох. То й тим, хто лишився в трюмі, наука.

— По двадцять батогів! Обом! — виніс суворий вирок інший бандит.

Пірати хвацько прив’язали руки бідолахам і підвісили їх до перекладини. Я не відразу роздивився, що шкіра хлопця і жінки відливала золотими оливками і, можливо, якби не бруд, сяяла б зеленувато-жовтою засмагою.

— Стійте! Що ви робите?! — крикнув я.

Пірати здивовано зиркнули. Кривоногий піратський недомірок, сплюнувши на землю, з презирством вигукнув: