Розділ 47

Величний палац зустрів нас нахабною розкішшю і зверхністю його мешканців. Навіть челядь не могла зрозуміти, чому їх господиня привела в дім таких обідранців.

Розмістили нас все ж у стайні, поруч з худобою. Швидко принесли скромну, але смачну їжу. Та коли я попросив гарячої води і чисте простирадло, щоб змінити скривавлені пов язки другові, наймити неохоче виконали прохання.

Навіть вони ставилася зверхньо. Багатійки, звичайно, ми більше не бачили.

— Де ми? — почувся слабкий голос Ескалара.

— Все гаразд, друже. Відпочивай, доки маємо можливість.

— Ум — м-м. Голова розколюється…

— Це краще, геліонате, ніж зараз взагалі бути без голови, — заговорив Зуфар, після перев’язки товариш виглядав не так кепсько.

— Я нічого не пам’ятаю… — вже бадьоріше завів Ескалар.

— Ти багато пропустив, геліонате, — під’юдив Зуфар, який все ще не хотів називати мага по імені.

— Ну все, досить! — перебив я друзів, які ще не могли зрозуміти, що вони не вороги один одному. — Вам обом потрібні сили. Ніхто не знає, чи довго «гостюватимемо» у палаці. Можливо, вже ввечері попросять звідси. І доведеться знову тримати бій проти Алакега. Я впевнений: бандюги чатують неподалік. Так що не розтрачуйте сили надаремне. Вони ще знадобляться.

Ми досхочу попоїли, випили смачного прохолодного трав’яного чаю і настрій одразу покращився. Тепло ситості і безпеки заколисувало. Звичайна солома здавалась м’якшою від усіх перин світу. Я солодко потягнувся: невідомо, коли ще вдасться так спокійно поспати.

Прокинувся я від дивного відчуття, що на мене хтось дивиться. У комірчині панували сутінки, хоча слуги завбачливо запалили свічу, прикріпивши до тримача на стіні. Поруч мирно сопіли Зуфар та Ескалар. Виглядали вони краще, ніж удень. І тільки зараз я помітив, що в комірчині, крім друзів, ще хтось є.

— Нарешті ти прокинувся, — почув знайомий жіночий голос.

— Мія?..

Із темного закутку на світло свічі вийшла Мія.

— Я, — прошепотіло марево.

Впевнений, що це сон, я ошелешено мовчав.

— Не дивись на мене, наче на привида, — гаряча рука дівчини лягла на плече.

Серце забилося так гучно, що здавалося, стукотить на всю комірчину. Я нарешті зрозумів, що не сплю, і переді мною справді жива дівчина. Кров вдарила в обличчя, ганебно видаючи почуття.