Розділ 16

Я не переставав дивуватися і захоплюватися Зайрою. Ця хоробра і благородна дівчина, на відміну від переляканих і вимучених неволею колишніх полонянок, які навіть не наважувалися стояти разом з чоловіками на палубі, самотужки організувала невеличкі загони, які допомагали пораненим. Жінки обходили кожного воїна, якому потрібна була допомога. Та коли принцеса попрямувала до поранених піратів, більшість помічниць збунтувалися і відмовилися допомагати мучителям. Лише я залишився на боці Зайри. Тоді дівчина виступила вперед і голосно, щоб всі почули, мовила:

— Люди, отямтесь! Згадайте нарешті, що ви — люди, а не товар! Згадайте про милосердя, адже це і відрізняє людей від інших істот! Якщо ви зараз відмовляєтесь допомогти тим, хто потребує цього, то чим кращі за піратів? Чому ж так люто ненавидите їх, коли самі такі ж жорстокі? Я жила разом з вами у цих смердючих темних трюмах! Я теж відчувала приниження, страх і безсилу лють! Але ні на мить не хочу уподібнюватись ворогу! Ви повинні довести насамперед самим собі, що ви — люди, а не речі, які можна продати, викинути чи знищити!

Декілька жінок, боязко перезиркуючись, зробили крок вперед. Але зачувши оскаженілий крик Скайра, поспішно, як перелякані птахи, збились назад до гурту.

— Що ти собі дозволяєш, дівчино! — розлючено бризкав слиною ватажок, — Як наважилась допомагати ворогам? Та я!.. Та я оголошу тебе зрадницею і кину назад до трюмів!

Довге злипле від бруду та крові волосся Скайра моталося туди-сюди, а брудні ручища потяглися до принцеси, схопивши її за руку. Я кинувся до Зайри і став між нею та розлюченим Скайром.

— Не чіпай її! — закричав я.

Та це розлютило псевдоватажка ще дужче:

— Мало того, що біля тебе вшивається цей піратський непотріб, якого давно пора зв’язати, запхати кляпа до рота і кинути до зграї побитих нікчем. Ти ще задумала повстати проти ватажка?! Ти хоч знаєш, на що нариваєшся?!

Зайра безстрашно вирвала руку з брудних лап Скайра:

— Тебе ніхто не проголошував ватажком! — голови присутніх повернулися у бік дівчини. — Я не підкорялася піратам, коли волею долі стала невільницею, а першому зустрічному, з рішенням якого не згідна, і поготів! А хлопчик, якого незаслужено принижуєш, подарував нам свободу! Не для того хоробрі чоловіки, — і принцеса обвела рукою присутніх, — безстрашно боролися, проливаючи кров, щоб з неволі піратської потрапити в неволю до Скайра!

Я із захопленням дивився на Зайру.

Скайр почервонів, роздувся від злості, здавалося, ось-ось і лусне. Присутні завмерли і з неприхованою цікавістю спостерігали. Раптом Скайр зарепетував:

— Схопити її, зв’язати і кинути до полонених!

Але, як на диво, ніхто не поспішав виконувати наказ. Вперед виступив темношкірий велетень Окаван:

— Ця мужня дівчина права! — виголосив чоловік до натовпу. — Схоже, Скайре, ти вважаєш нас своїми невільниками. Думаєш, що можеш робити все, що заманеться! Тебе не обирали ватажком, а ти вже переконаний, що наш володар! Люди, невже з однієї неволі хочете потрапити в іншу?!

— Потрібно обрати ватажка! — почали кричати звідусіль. — Давайте обирати ватажка!

Скайр не очікував подібного. Він почервонів, потім зблід і, стиснувши зуби, зверхньо мовив:

— І між ким це ви збираєтесь обирати? Між цим простолюдином, — і він зневажливо тицьнув пальцем на Окавана, — і між мною, намісником Вертазії?!

Грізний титул намісника Вертазії спричинив шум, сумніви і відверті суперечки в натовпі. Я захвилювався, бо якщо Скайра таки оберуть ватажком, він не пробачить Зайрі приниження, жорстоко помститься. Потрібно завадити цьому. Я зробив декілька кроків вперед, та принцеса зупинила.