Розділ 48

Та ніч була, як ніколи, темною. Здається, морок розлився із бездонної бочки і затягнув увесь світ. Сяйво місяця, мерехтіння зірок — сьогодні усе у його владі. Така ж темінь панувала і в душі.

— Хвала небесам, усе закінчилось, — перервав мовчанку Ескалар. На щастя, він почувався дедалі краще. — Не думав, що ми так просто виберемось із халепи.

— Не квапся радіти, геліонате, схоже, за нами слідкують, — повідомив Зуфар, закриваючи щільніше тяжку матерію брички.

— Клятий Алакег, таки вислідив! — випалив маг.

— Проблема в тому, що не схожі переслідувачі на головорізів Алакега, це хтось інший, поглянь сам, — і Ескалар обережно заглянув у щілину.

— Справді, це не вони. Айхо, ти не знаєш, хто ще може переслідувати нас, окрім Алакега, та ще й на шикарній бричці?

— Ні, — буркнув я, байдужий до усього на світі.

— Гей, шановний, ти б не міг їхати швидше! — підганяв Зуфар слугу. — Дивись, і наші переслідувачі набавили ходу.

— Навіть не тішить те, що це не Алакег, — пробурчав Ескалар.

— Схоже, час покататися з вітерцем!

— Що ти робиш? — крикнув я Зуфарові, який чомусь поліз наверх до слуги.

— Ви вмієте їздити на анжирах? — посміюючись, запитав Зуфар, який про щось домовлявся зі слугою.

— Ні!

— Так! — відповів Ескалар.

— Тоді ти, Айхо, їдеш зі мною. Це навіть краще, бо анжирів всього двоє, — весело розсміявся друг. — Ну, чого сидите?! Давайте за мною. Доки наші невідомі переслідувачі зрозуміють, що трапилось, — і сліду нашого не залишиться.

Далі все відбулося настільки швидко, що я не встиг отямитись, як опинився верхи на анжирові поруч із Зуфаром. Ескалар осідлав іншого. Ми відчепили тварин і погнали по вузьких вуличках Сакарії. Бричка, збавивши хід, зупинилась і загородила шлях переслідувачам.

— Давай, друже, давай! — підганяв анжира Зуфар.

— Тихіше, брате, — просився я, — ми і так вже майже летимо. Ще один такий поворот — і ця звірюка скине нас.

— Тримайся сильніше, Айхо! Можливо, хоч анжир витрясе з тебе усі дурниці, яких ти наслухався за цю ніч.