Розділ 43

Я розплющив очі і побачив перед собою Ескалара, який енергійно тряс за плечі.

— Хвала небесам, ти живий! — радісно сказав маг. — Цей безумець Бреагор ледве не вбив тебе.

— Зуфар, де він?

Ескалар запнувся, та все ж відповів:

— Потрібно спочатку оговтатись. Ще й досі не можу повірити, що цей фанатик примусив пережити тебе такий жах! Божевільний! — гнівно мовив маг.

— Я все чув, Ескаларе! — гримнув голос Бреагора. Не знаю, як давно він зайшов у залу.

— Ти ризикуєш, Ескаларе! Відкрито виступаєш проти?

— Мені байдуже! Ти задалеко зайшов! Те, що вчверив, не піддається ніякому виправданню!

— Виправданню?! Ти сказав виправданню? Та я й не збираюся виправдовуватись! Перед ким? Перед тобою? Та хто ти такий? І чи не занадто, Ескаларе, ти став ніжним? Щось я не помічав у тобі цього раніше? — вишкірився геліонат.

— Ти можеш що завгодно говорити, Бреагоре! За власні вчинки відповім. А якби Айхо загинув? Що би ти сказав Главі Ордену?

— Якби Айхо загинув, тоді він не Обраний! І нічого Главі Ордену я б не доповідав! Але тепер бачу, що наш хлопчина не такий простий, як думалось спочатку. Ескаларе, ти погарячкував і я не серджусь. Все дуже добре складається для нас. Ми таки знайшли його! Тепер хлопцеві потрібно відпочити, а потім я хочу поговорити з ним.

— Не думаю, що він захоче.

— Байдуже, — і Бреагор крикнув слугам, покидаючи залу. — Заберіть швидше другого, не хочу, щоб кров’ю замастив крісло.

— Стій, боягузе! — звільнений від кайданів, розлючений, я вихопив у когось шаблю і кинувся на Бреагора. Та мене зупинили четверо головорізів.

— Втихомирте його! — грізно наказав геліонат. — На твоєму місці, Айхо, я б так не ставився до благодійника, — і лиха посмішка розпливлась на обличчі вельможі.

— Ти переоцінюєш себе, «благодійнику»! — вклав усю зневагу в останнє слово. — На твоєму місці я не злив би так відверто ворога, який тільки силою думки може знищити.

Нахабно збрехав, але схоже потрапив прямо у ціль. Обличчя Бреагора змінилося, посіріло, а в очах промайнув страх. Геліонат вже відкрив рота, щоб щось сказати, але передумав.

— За мною, — скомандував вельможа, і головорізи Алакега поплентались за господарем.

Я обернувся до Ескалара. Це все-таки була його шабля, і він не затримав, коли я кинувся на Бреагора.

— Стійте! — крикнув я, побачивши, що слуги з брудним рядном пішли виконувати наказ господаря.