Розділ 43

— Айхо, тримайся! — почувся крик Зуфара, який повернув до реальності.

Із жахливим трупним смородом наближалася пащека плаксія. Аж раптом у голову потвори з усього маху вдарилась тарілка і розлетілась на дріб’язки.

Зала заповнилась вереском чудовиська, що роздирав душу.

— Гей, шматок шмарклів! — почув я голос Зуфара. — Ну як, сподобалась страва?

Не на жарт розлютившись, потвора незграбно розвернулась і, шумно хлюпаючи, поповзла до Зуфара. Нарешті я помітив, що братові якимось чином вдалося звільнити руки від кайданів.

— Підповзайте ближче, смердючі драглі! Маю для вас почастування! — і товариш витягнув шаблю.

Вигляд зброї на мить зупинив плаксія.

— Що, не подобається десерт?! — викрикнув безстрашно Зуфар.

— Брате, будь обережним, потвора дуже хитра і небезпечна!

— Дякую, Айхо, я теж не ликом шитий!

Плаксій підповз до краю столу і шумно хлюпнув на підлогу.

— Ой, це вже гірше, краще б ти залишалась на столі, гидото.

— Зуфаре, слідкуй за його зміє-лапами.

— Я вже це зрозумів, — крикнув друг, відбиваючись шаблею.

Спокійно спостерігати, як чудовисько підбирається до прикутого друга, який не міг маневрувати, було просто нестерпно. Плаксій в будь-який момент міг перекинути стільця, і тоді у Зуфара не залишиться шансів на порятунок!..

— Айхо! Воно намагається перекинути стільця. Я довго не втримаюсь!

Залихоманило від неспроможності щось зробити.

Заплющивши очі, я зосередився на потворі.

Сильний поштовх нізвідки втиснув у спинку стільця. В голові наче вибухнуло. Я відчув знайомий біль, що наскрізь пронизував тіло. В цей момент завжди хотілося померти. Але синє полум’я, яке я вперше побачив в очах Ава, ватажка свистів, перенесло у викривлену реальність.

— Я кличу тебе, істото Темряви! Скорися мені! — почув себе у власній голові.