Розділ «75»

— Я живу на Грушевського. Я зараз вільний і буду в центрі за чверть години. Плюс-мінус. Щонайбільше за двадцять хвилин.

— Давайте за півгодини… — хлопець не пам’ятав, коли востаннє ходив із батьками до кав’ярні чи ресторану, і зараз морщив лоба, гарячково вигадуючи, куди можна було б піти, — е-е-е, в центрі.

— Кав’ярня «Базікало», — виручив Ярмуш, — та, що в «Прем’єрі». Це торговий центр навпроти собору.

Марк покивав. Потім, збагнувши, що співрозмовник його не бачить, озвучив той кивок.

— Знаю.

До кав’ярні від Квітки-Основ’яненка було рукою подати, не більше ніж п’ять хвилин.

— Добре. Тоді за півгодини.

Хлопчак похопився.

— Чекайте!

— Що?

— Я просто хотів дещо сказати. — Він безмовно поворушив губами й додав: — Мені чотирнадцять.

Пауза.

— І? — голос чоловіка не змінився.

— Ну, мені лише чотирнадцять, — повторив Марк.

Йому здалося, наче чоловік на тому кінці тихо пирхнув.

— У чому ти будеш?

Хлопчак опустив погляд.

— Мабуть, у шортах. Вони такого кольору, як оливки, тільки трохи світліші.

— Отже, шорти оливкового кольору.

— І біла футболка.