Розділ «65»

— Викликай ліфт! — вигукнув хлопчак. — Я потримаю двері.

Він обома руками схопився за ручку. Дівчина побігла на другий поверх, натиснула кнопку виклику ліфта й одразу метнулася назад. Щойно вона збігла зі сходів, з-за вхідних дверей долинуло поскрипування бетонної кришки: Гришина вишкреблася на ґанок. Спочатку істота, як і борсук, із розгону наскочила на двері — вони здригнулися, Марка кинуло в піт, — однак далі зупинилася та більше кидатися не стала.

Соня, не припиняючи притишено скиглити, наблизилася до вікна праворуч від дверей, відгорнула фіранку та виглянула в щілину.

— Що вона робить? — запитав Марк. Він чув якийсь шурхіт, проте за ручку Гришина не смикала.

— Вона… — Соня лячно хрипіла, нею тіпало, очі вилазили з орбіт. — Я не знаю… Вона хоче відчинити двері, але чи то в неї руки паралізовані, чи то вона не знає, як узятися за ручку.

Химерно викручені руки Гришиної нагадували металеві лапи дистанційно керованого маніпулятора. Істота намагалася схопитися ними за дверну ручку, проте пальці лише ковзали по дереву. Марк, не прибираючи долонь із ручки, на якийсь час розслабив м’язи і впевнився, що двері не зрушили з місця. Створіння в подобі Гришиної не могло чи не знало, як потягнути їх на себе.

Несподівано Соня затихла, відійшла від вікна і зупинилася за Марком. Її обличчя було страшенно блідим, в очах блищали сльози, нижня щелепа безвольно відвисла.

— Марку… — тихо покликала вона.

— Що з ліфтом?! — усе ще дзвінким від переляку голосом вигукнув хлопець.

Він розвернувся, зустрівся із Сонею поглядом і раптом усе зрозумів.

— Ми не зможемо поїхати разом, — сказала вона.

У Маркове тіло вп’ялися тисячі холодних голок.

— Бляха…

Хлопець відпустив дверну ручку — Гришиній поки що вдавалося лише злущувати пальцями вицвілу фарбу, — після чого вони із Сонею метнулися до сходів. Штовхаючись, вискочили на другий поверх і підбігли до ліфтових дверей. Стулки стояли зачиненими.

Соня жалібно заквилила, Марк затулив рота долонею, а вільною рукою кілька разів поспіль удавив до упору кнопку виклику. У будинку було тихо, ліфтові двері не рухалися.

— Ти точно викликала?!

— Так! — крикнула дівчина.

— І ти впевнена, що ми не… — Хлопець недоговорив. Звісно, вона впевнена: їм не вдасться втекти разом, чорт забирай, зараз не час для жартів! Соня тим часом зіщулилася та сховала обличчя в руках, схлипування посилилися. — Заспокойся, — Марк погладив її по плечі, — ми виберемося. Так само було із борсуком. Вона не відчинить двері, і ми встигнемо по черзі змитися.

Дівчина прибрала руки від лиця — очі були червоними, над верхньою губою блищали шмарклі. Вона шморгнула носом.

— А якщо відчинить?