Розділ «44»

На кілька секунд у туалеті зчинився рейвах. Мрозович пронизливо завищав, кинувся за Марком, але не втримав рівноваги, перечепився й гепнувся на коліна. Марк — підігрітий адреналіном, із виряченими з переляку очима — збив із ніг Єгора. Бродовий відштовхнув Адріана, перестрибнув через Лямчика, повалив на землю Олега Божка й обома руками зловив Марка. Четверо тіл разом полетіли на бетонну підлогу. За секунду Центнер підхопився, відпихнув ногою Божка й узявся гамселити Марка. Орест продовжував верещати, тепер уже від збудження. Божко вкляк біля стіни, силкуючись не потрапити під удари Бродового, і здавався зеленим, неначе зануреним у товщу води. За четвертим чи п’ятим ударом Центнер надто замахнувся, гойднувся й упав на Марка, притиснувши шию лівим коліном до підлоги. Хлопчак заскиглив:

— Відпусти… відпусти, будь ласка! Я б… б-б-більше не буду!

— Що ти, блядь, більше не будеш? — цвіркаючи краплями в’язкої білої слини, хрипів Бродовий. Жили на його шиї поздувалися, м’язи обличчя подриґували, ніби шкіра собаки під час сну. Дев’ятикласник продовжував оскаженіло молотити хлопчака. Важкі удари сипалися на груди, живіт, голову.

— Ні-і! Пусти! — Марк звивався, захлинався слиною та слізьми, проте не міг нічого вдіяти. — Досить! Будь ласка-а!

— Це тобі за Тоху, сука! Це тобі за Тоху!

Пізніше ні Адріан Фесенко, ні будь-хто з хлопців із 8-А не зможуть пригадати, коли в Центнерових руках з’явився кастет. І вони не лукавитимуть. Вони самі дивуватимуться, знаючи, що переросток мусив би зупинитися, щоб дістати сріблясту пластину з шипами на бойовій частині, мусив спершу одягти її на пальці й затиснути в кулаці, проте ніхто не пам’ятав, коли та як це сталося.

Адріан помітив металевий блиск між пальцями товариша, коли кулак уже опускався на Маркову голову. Дев’ятикласник розтулив рота й шарпнувся, щоб перехопити руку Бродового, проте не встиг. Кастет лунко клацнув об лобову кістку, а Адріан так і застиг посеред туалету з роззявленим ротом.

Орест Мрозович вискочив на коридор іще до того, як із перекошеного болем Маркового рота випорснув перший, несамовитий і протяглий, схожий на ревіння смертельно пораненого віслюка крик. Одразу за ним вибіг Олег Божко. Наступної миті Адріан Фесенко стягнув Артема з Марка та відтіснив до дверей.

— Ти, на хер, здурів?!

Проте Марк волав так гучно, що Центнер навряд чи його почув. Хлопчак кричав не з болю. Нестямного, гострого болю на той момент він не відчував. Йому лише здавалося, ніби шкіру над правим оком роздуває гаряче повітря. Насправді Марк кричав від жаху, бо тієї миті, коли кулак із кастетом опустився на голову, права частина зору наче відімкнулася. Хлопець відчував, як обличчя заливає липка кров, і водночас усвідомлював, що не бачить не через неї. Він не бачив, бо щось сталось із правим оком.

Адріан штовхнув Центнера в груди.

— Ти що, геть відбитий?! Що ти твориш?!

Крик не стихав. Коли під головою Марка розповзлася чимала калюжа крові, хлопці з 8-А, штовхаючись, повалили з туалету. Залишилися лише Адріан та Артем. Марк немов у тумані дивився, як Центнер, сховавши до кишені кастет, розвернувся та зник за дверима, як Адріан схилився та спробував його підняти, як із-поза Адріанової спини визирнула Соня, а потім у праве надбрів’я немовби загнали розпечений цвях. Хлопчак похлинувся власним криком, картинка в очах іще дужче потьмяніла. Марку здалося, мовби предмети в полі зору один за одним затуляють темною тканиною — спершу віддалені, потім ті, що ближче, — аж поки величезна чорна ковдра не дісталася до нього та крилами гігантського птаха огорнула його понівечену, охоплену нестерпним полум’ям голову.