Розділ «17»

— Там ще жодної не побудували, тому поки не хочу. Мені б крихітну однокімнатну фазенду. Це було б значно цікавіше, а до Місяця в мене грошей на квиток не вистачить, — віджартувалась я. — То як щодо мого запитання?

— Та ні. Я його бачив тільки з однією. Тією, що ратиці відкинула. До речі, в цій лікарні. Олексій якось казав….

— А детальніше можеш розповісти? — Стас зачепив найцікавішу тему, але…

До палати зазирнула медсестра.

— Пронін, готуйтеся, вони вже приїхали, хвилин за п’ятнадцять будемо у вас.

— Готуйтеся. Можна подумати, що я тут замість кабанчика. Добре, Валеріє, ти наче казала, що тобі потрібна допомога. Викладай, устигнуть.

Як могла, плутано розповіла про дивовижну вечірку й Олександра, а також витягла недогризок його фотографії. Пропустила тільки випадок із келихом шампанського.

— Конкретніше: ти хочеш знайти цього чувака, а він надто кмітливий. — Леро, ти німфоманка, чи що?

— Мені б хоч телефончик… Я потім тобі все поясню… — попрохала я жалібно.

— Добре, скажу своїм хлопцям — знайдуть.

Пригадую, Олексій Никифорович розповідав мені, що його подруга Ліля наклала на себе руки. А що, як їй… Як це сказати? Допомогли… До речі, Стас говорив, що вона була саме в цій лікарні. А якщо я свій маленький кирпатий носик застромлю й у цю справу? Може, розпитати про цей випадок? Якщо ниточка до Олександра тимчасово обірвалася, виходить, тягтимемо за інші.

Я рушила вгору сходами, міркуючи, в якому ж відділенні могла бути Ліля з такими опіками на обличчі. Тими самими сходами підіймалася старенька санітарка, тягнучи незмінне знаряддя своєї праці — величезне відро з водою. Мені стало шкода жінки, я схопила відро та допомогла їй нести. Санітарка тільки заохкала й почала дякувати. Дійшовши до потрібного прольоту, вона зупинилася й запитала:

— А ти в яке відділення йдеш?

— Подрузі моїй обличчя кислотою обпекли, от і шукаю, де вона може лежати.

— То тобі в опікове відділення треба, але таких там немає. Точно. Це взагалі рідкісні випадки…

— А звідки ви знаєте?

— Та я ж там прибираю. Усіх хворих знаю. Точно. Та й давненько таких випадків уже не було, щоб дівчата на обличчя кислоту виливали…

— А були?

— Було раз, тільки померла та дівчина. Кажуть, із вікна вистрибнула. Я тієї зміни не працювала, сестрички розповідали.

— А в кого можна довідатися? Це, напевно, й була моя подруга, я тільки недавно про це дізналася, була у відрядженні за кордоном. Мені друзі дзвонили, про неї, бідолашну, розповідали. Дуже хочу знати, як же це… — мій голос почав перетворюватися на писк, на очі навернулися сльози. Чого не зробиш для досягнення бажаного результату!