Розділ «8»

Нам так не жити. Такою була перша думка, коли я ввійшла в Олексієві покої. Скромна така квартирка на два поверхи, з шістьма кімнатами, величезним холом, кухнею, їдальнею, ванною-джакузі та незліченною кількістю новинок прогресу.

— Подобається? Усе необхідне знайдеш у цій кімнаті, — завів він мене в розкішну спальню молочного кольору з блідо-рожевим килимом, у якому ноги втопали по кісточки.

— Там у шафі підбереш собі халат. Ну, загалом, розберешся.

— Олексію Никифоровичу, — не втрималась я від нескромного запитання, — а навіщо вам стільки кімнат?

— Дружина свого часу наполягла, а тепер і сам розумію, що маячня все це. О! А чого ти так зблідла? З дружиною я вже півроку тому розлучився. Але це не має значення. Загалом, почувайся, як удома.

Поки я вибирала халат серед розмаїття жіночого ганчір'я, поки вдягалася та оглядалась, крізь відчинені двері почулася мелодія мобільника.

— Це остаточний діагноз? Чим отруїли — буде відомо завтра? Ну, дякую. Завтра відрапортуєш. Давай… — мимоволі почула я уривок розмови.

На душі стало неспокійно. Яка отрута? Чого так розхвилювався Олексій Никифорович?

— Валеріє, ти ще не спиш? — постукав він у двері. — Пішли, може, вип'ємо чаю? Бо негостинно якось виходить…

Ми сіли за круглий прозорий стіл, за ніжку якого слугувала бронзова скульптура оголеної русалки. Олексій Никифорович дістав пляшку коньяку, налив у келих — осушив, налив другий, і того спіткала доля першого.

— Тобі не пропоную. Зрозумів, що не п’єш. Загалом, Валеріє, думав я, все обійдеться, до останнього сподівався… Постійно переконував себе, що це просто збіг. Ось і допереконувався. Вислухай уважно, що скажу. Тобі першій…

Уже майже півроку Олексій не жив із дружиною. Про причини згадувати не дуже хотів. Дружина переїхала у величезний будинок і жила там із їхнім сином, Артемом. Зараз Артемчикові було вже півтора року. Із сином він бачився постійно, купував іграшки, давав гроші колишній дружині, Лєні, щоб вони зовсім ні в чому собі не відмовляли. Кілька місяців після розлучення на жінок навіть дивитися не міг. Але час заліковує всі рани, а з'являтися на світських вечірках самому якось навіть незручно.

Так одного чудово дня в житті Олексія з'явилася Ліля. Дівчина дуже вродлива, шкода тільки, що всі старання природа спрямувала на витворення ідеального тіла й обличчя. І лише дещицю вділила розумові. Але Ліля зовсім цим не переймалася, вважаючи, що з такою зовнішністю перед нею відчиняться всі двері. Та, власне кажучи, так і було. З такою дівчиною приємно з'явитися на людях, а про далекоглядні плани щодо неї Олексій навіть не думав. Ліля ж, навпаки, коли побачила, що Олексій забезпечений, надумала отримати штамп у паспорті. І вже за три тижні після їхнього знайомства почала всім розповідати, що в найближчому майбутньому вони одружаться. Олексій тільки посміювався й завзято заперечував чутки, що дедалі розповзалися. І невідомо, чим би скінчилася ця історія, якби не сталося нещастя. Якийсь божевільний вилив Лілі в обличчя кислоту. Звичайно, це було пізно ввечері, звичайно, в порожньому під'їзді, й за три дні дівчина наклала на себе руки просто в лікарні. Не змогла пережити, що красу, якою вона так пишалася, тепер втрачено.

Чому дівчина це зробила? Він досі не міг зрозуміти. Олексій був готовий заплатити за операцію будь-яку суму. І хоча Ліля навряд чи вже була б такою красунею, та лікарі обіцяли непоганий результат.

На цьому халепи з дівчатами не скінчилися. За місяць на нього накинула оком його партнерка по бізнесу, Юлія Антипова з Москви, яка жахливо не любила «всіх цих заїжджих дворів» (так вона називала готелі). І хлібосольному Олексієві нічого не залишалося, як запросити її пожити в нього.

Але за кілька днів, коли вони разом виходили з під'їзду, якийсь снайпер влучив у Антипову. Олексій досі ламав голову, кому ж призначалася нещаслива куля. І все-таки йому здавалося, що жінка, яка нікого не знала тут і приїхала в це місто вперше, навряд чи могла зацікавити кілера.

Місяць Олексій мучився в здогадах. Замахів на його життя більше не було, але невиразне відчуття, що за ним хтось стежить, не полишало. Ще раніше йому здавалося, що хтось прослуховує його телефонні дзвінки. Він запросив фахівців, але ніяких «жучків» вони не знайшли і стеження не помітили. Та сумнівів позбутися було нелегко. Рішення прийшло зненацька.

У місто прилетів старий знайомий Олексія. Він жив і працював у Німеччині. З ним приїхала дуже імпозантна дівчина. І коли в розмові тет-а-тет Олексій поцікавилася, чи це не чергова коханка друга, той розсміявся. І розповів, що за кордоном зараз мати двох здорованів, у яких на пиках написано, що вони охоронці, зовсім не престижно. Значно приємніше, коли поруч із тобою чарівна дівчина, яка не вимагає ні квітів, ані шампанського, якій взагалі нічого не треба, крім обумовленої плати за роботу. До того ж, вона спеціально навчена всіх прийомів і методів захисту.

— Якщо захочуть убити, — просторікував товариш, — жоден натовп охорони тобі не допоможе, а ось найтонші деталі й нюанси більше жіноча справа. Такі жінки дуже уважні та обережні, а ще тут важлива жіноча інтуїція. Я частенько беру її з собою на переговори й ділові зустрічі, вона краща за будь-який лазерний промінь. Так буває просвердлить клієнта очима, вслухається в якусь дрібницю, що потім я тільки дивуюся. Отож слухаю, а сам думаю, як це я таких нюансів не помітив. Але ж справді двічі збрехав, але ж точно істотно прикрасив, і оченята бігали, і хвилювався, зараза. Але я повз вуха пропустив, а дівчина ця все запримітила і, як вірний пес, у зубах принесла. Тому раджу тобі, друже, підібрати таку дівулю.