Розділ «30»

Ранок настав миттєво.

Я виповзла з ліжка. Підмалювалась і подалася в офіс.

Не знаю, як вас, але мене вночі навідують найсміливіші, найнеймовірніші ідеї.

Це безсоння не стало винятком. Я додумалася до такого: може, мені варто понишпорити в кабінеті й квартирі Олексія Никифоровича? Як кажуть, гуляти — то гуляти. Справді, що мені втрачати? По-перше, в чужій квартирі я вже шукала, ампули звідти поцупила (до речі, мені ще раз туди треба! Тепер уже переглянути одяг Олександра. Тільки не подумайте, що в мені прокинулися фетишистські нахили, просто дуже хочеться пошукати той заповітний ґудзичок, що я випросила в діда на Повітрофлотському). По-друге, уважніше глянути на розмір жіночого взуття, бо розмір туфель із крокодила, в яких я прийшла додому, навіть цього не помітивши, не збігається з тим, яке я начебто бачила там раніше. Чого соромитися? Після всього, що було, переглянути записи Олексія Никифоровича — дурниці. А раптом я зможу знайти в нього адресу чи телефон цієї таємничої Лєни, яка, в принципі, вже не була такою таємничою. Адже якщо подумати логічно, то я майже все про неї знаю. І якщо вона була здатна на вбивство чоловіка, то що вже говорити про суперниць? Тим паче, наскільки мені відомо, жінка хвора на голову, а в такому стані від неї можна чекати чого завгодно.

Щоправда, розслідування своє я проводжу навмання, але ж діє! Тому будемо продовжувати в тому ж дусі. Либонь пощастить.

У офісі в Олексія Никифоровича не було. А виходить, зайти в його кабінет було елементарно просто. Але я довго крутилася на стільці з думкою: бути, чи не бути. І все-таки зважилася.

На столі в нього панував хаос. Щоденник був розгорнутий на вчорашній даті. Ну, вчорашня й навіть позавчорашня дати мене не цікавлять, а ось те, що було до мого приходу… А раптом я зможу знайти бажану адресу? Але, на жаль, жодної адреси в записнику не було, втім, як і телефону.

«Зустріч із З. В.». На початку якась 3. В. фігурувала досить часто, потім вона зникла. Отже, мене зацікавити вона вже не могла. Де Лєна!? Адже мали ж вони якось зідзвонюватися! Невже він не робив жодних позначок?

Я гортала сторінку за сторінкою, але… стоп! Мій погляд зупинився на імені Ліля. Ні, нічого особливого в цьому імені не було. Просто напис був позначений кількома знаками оклику, а поруч дрібним почерком Олексій Никифорович написав: «Сьогодні». Може, він брехав і все-таки вирішив зробити їй пропозицію? Я про всяк випадок подивилася на дату. Три місяці тому, двадцятого квітня. Що це могло означати? Але… Мої наступні пошуки нахабно перервали. Двері в кабінет рвучко відчинилися, і я від несподіванки швидко сповзла під стіл. Втім, сенсу там сидіти не було навіть з тієї причини, що до цього столу впевнено наближався Олексій Никифорович. Довелося мені вдати, ніби щось шукаю. Пригадую, десь зі мною таке вже було…

Від несподіванки шеф зупинився. Але дар мови до нього повернувся досить швидко:

— Валеріє, тепер ти й у мене вирішила поспати під столом?

Ну, нічого собі! Який актор! А коли вдруге приходив у наш «Спокій» на оглядини, навіть не виказав, що впізнав мене! Для мене це стало останньою краплею. Отже, він завжди знав, що я не охоронець і користі від мене в цій справі, як із цапа молока. І, проте, взяв на роботу! Чорт, та що ж тут відбувається? Мене нахабно обдурили!

А я думала, що ми з Супчиком трішечки схитрували! Виявляється, він усе знав!!! А мені пісні які співав! «Усі охоронні агенції об’їздив, ніде гідної кандидатури не знайшов… Тільки у вас пощастило».

Отже, йому потрібна була просто дурна, добросовісна дівчина, яка вважала б себе охороною… А він її тоді ким вважає?

Я зустріла й гідно витримала його погляд, хоча він палав. Він уже розтулив рота, щоб сказати все, що думає про мене й мою поведінку, але чомусь одразу його стулив і сів на стілець.

Дивуючись із власного нахабства, я сіла навпроти. Олексій Никифорович мовчав. До кінця обумовленого місячного терміну, на який він мене брав, уже залишалося три дні, тож я вважала за необхідне довести до відома свого начальника, що працювати в нього більше не маю наміру, особливо після тих висновків, які щойно зробила. Він мовби прочитав мої думки:

— Хочеш іти?

— Взагалі, залишилося кілька днів, — тихо сказала я.

— Розумію. Ти вирішила, що твої обов'язки кардинально змінилися і я використовував своє службове становище?