Розділ «9»

Я побрела до свого житла. Після палацу зовсім не хотілося повертатись у халупу. Втім, зараз мені було байдуже, де прихилити голову — чи на лебединій перині, обшитій шовком, чи на ватяному матраці, купленому мені ще в першому класі, коли батьки вирішили, що я стала дорослою. То чому ж мені так не щастить останнім часом зі сном?

— У тебе взагалі совість є? — пролунало запитання звідкілясь згори.

Цікаво, до чийого це сумління волає жіноче сопрано, подумала я, відчиняючи двері.

— Ні, вона мене навіть не бачить! Приперлася додому о восьмій ранку у вечірній сукні… Де можна стільки лазити в такому вбранні? Ти часом із психолога не перекваліфікувалася на фахівця сексуальних утіх?

Ще й знущається, зараза. Добре, чого там, називай речі своїми іменами, якщо в тебе вистачає нахабства підозрювати подругу в такому… Так я подумки відповіла грубіянці, бо, щоб розтулити рота, не мала вже сили — хіба що позіхнути, некультурно й смачно.

Соня не вгавала:

— …А я з шостої ранку сиджу, як сторожовий пес, на твоєму килимку та підвиваю від голоду й холоду. Ти ще пам’ятаєш свою нещасну подругу, яка видзвонює тобі, а у відповідь — велика дуля! Леро, ти що, мене зовсім не чуєш?!

На якусь мить мені навіть перехотілося спати. Але ж правильно! Як я могла! О шостій з Луганська прибув потяг, а я за всіма цими подіями зовсім забула, що сьогодні ним мала приїхати Соня. Але мій сон від щирої радості минув, дар мови повернувся, й подруга відразу пом'якшала, пробачивши мені мою забудькуватість.

Ще години зо дві ми бурхливо обговорювали новини й останні події. Звичайно, переважно щебетала Соня, бо мені розповідати особливо не було чого. А про нову роботу й поготів мусила мовчати.

— Сьогодні ввечері підемо в нічний клуб. Тому відсипляйся, бери на роботі кілька відгулів і будеш мене супроводити, — підсумувала подруга.

— Але в мене нова робота, і взагалі, я зараз трохи завантажена, — спробувала відбитись я.

— Та ти що, зовсім знахабніла?! За купу років до тебе нарешті приїхала подруга, їй необхідна твоя допомога й підтримка в нелегкій справі, а ти мені торочиш про якусь роботу! Думаєш, легко в наш час знайти гідного кандидата в чоловіки? Прогрес і статеве дозрівання не стоять на місці. На ратне поле вийшли нові полчища молодших і вродливіших дівчат, я б навіть сказала дівчаток, якими й ми були в їхньому віці, але до цих осіб слова «цнота» застосовувати не можна, бо такої нині просто не існує!

— Соню, люба, благаю тебе, не засмічуй так рано мого розжареного мозку… Я…

— Ні! Твій мозок уже давно засмітився через жахливу екологію великого міста. А ось мені в моєму малесенькому Молодогвардійську робити не було чого, і я думала на дозвіллі про непросте буття двадцятип’ятирічної дівчини, яка хоче вийти заміж. Та мені ще нічого, я, хвалити Бога, вже двічі була заміжня, а ти, люба моя, стара дівка зі своїм четвертаком. Висновок: будемо шукати мені чоловіка, ну, й тобі, звичайно, попутно підберемо якогось претендентика, здатного стерпіти твою бурхливу вдачу. (Хто б казав…)

— А через величезну конкуренцію в особі вищезгаданих осіб, — провадила Соня, — до цієї справи слід приготуватися якнайретельніше, і не лише зовні. Які в нас із тобою переваги? Не знаєш? А я тобі відповім! Життєвий досвід і наявність хоч якогось розуму. Відповідно, братимемо не тільки красою, а й інтелектом (до речі, гляди, багато не мудруй, дуже розумних чоловіки теж не люблять). Отже готуйся, проблеми індіанців шерифа не хвилюють. Як ти впораєшся з роботою, не знаю, але скласти компанію найкращій подрузі ти зобов'язана!

Соня, як завжди, була в своєму репертуарі. Проблеми інших у порівнянні з її власними, навіть дуже дрібними, були для неї нічим, порожнім місцем. Зараз подруга потребувала контрасту (і ним, на її думку, була моя персона), щоб мати ще блискучіший вигляд. Я більш ніж упевнена, що в двох тісно натоптаних валізах містилися не подарунки й книжки, а неймовірна кількість майочок, спідничок, платтячок і босоніжок. Соня знала свою справу. Вона приїхала шукати чоловіка, а отже, для цього використовуватиме всі засоби. Навіть подругу, яка поряд із нею (зауважу, що це її суб’єктивна думка) здаватиметься сірою мишею.

Зараз сперечатися було марно, а спати хотілося більше, ніж сперечатися, тому, залишивши подругу думати, як хотілося б їй, я вже за хвилину дивилася перший сон.

Розбудила мене та сама подруга, від вигляду якої я прокинулася майже миттєво.

— Тебе до телефону, — закричала вона, але не її крик так мене налякав. Майже на півобличчя Соня намалювала собі брудно-бурі кола. Навіщо? Нове віяння моди, чи… І раптом до мене дійшло: подруга повторила мою помилку, нанесла диво-засіб для повік, який я так і не встигла викинути в сміття, щоб ще хтось не став жертвою обману щодо швидкого й легкого усунення всіх дефектів.