TextBook Власне кажучи, я вже так захопилася, що відійшла на кілька кілометрів убік, але ж моя розповідь починалося з того, що в офісі нікого не було, як кажуть, тиша та спокій. А вся історія, яку хочу розповісти, почалася саме з моєї роботи. Тому ще один невеличкий відступ саме про неї, рідну, ну, і, звичайно, трохи про ту (якщо конкретніше, то про мене), яка й брала безпосередню участь у всіх подальших колотнечах.
Отже, за фахом я психолог. Але, на жаль, про приватну практику без досвіду думати зарано, а на престижне місце поки що влаштуватися не вдалось. Ось тому я вже близько року сиджу в маленькій збитковій фірмочці з назвою «Спокій». Тільки, благаю, не плутайте з такими відомими компаніями, як «Вічний спокій», куди звертаються нещасні родичі померлих по відповідні ритуальні послуги. І, звісно, це не підприємство «Спокій нам тільки сниться», де ви можете замовити будь-який бенкет, тамаду, музику, починаючи від тітки, яка верещить, із клавесином на додачу, і закінчуючи розмальованими клоунами.
Ні. Наш «Спокій» — це підприємство, що надає послуги охорони будинків, магазинів, дач і навіть особистої охорони. І ще рік тому, коли я тільки влаштовувалася в цю фірму, до моїх обов'язків входило тестувати співробітників. Так би мовити, виявляти й викорінювати їхні психологічні проблеми. Але із психолога я плавно перетворилася на секретаря, помічника свого шефа, тож невдовзі стала єдиною, кого можна було застати в конторі.
Справи йшли зовсім кепсько. Я єдина ще трималася й не починала шукати іншу роботу. Почуття відповідальності й жалю не дозволяло мені покинути керівника разом із його творінням, яке очевидячки потопало. Хоча, скажу вам відверто, погане це почуття, особливо коли зарплату платять нерегулярно й нема жодних перспектив її підвищення.
Мій керівник, Антон Павлович (тільки не згадуйте безсмертне ім'я Чехова, він тут ні до чого), чоловік м'який і поступливий. Незважаючи на те, що природа-матінка нагородила його зростом під два метри й вагою не меншою, ніж у вгодованого поросяти, голосочок у нього звучить тихо й лагідно. Тому ті, хто вперше з ним розмовляє, шукають очима за спиною в здорованя таке собі янгольське створіння, ніяк не сподіваючись, що чоловік, який стоїть перед ними, може ТАК говорити.
Обличчя в Антона Павловича схоже на червоне сонечко. Тобто, таке саме червоне й кругленьке. Він завжди усміхнений, з маленькими, вузькими оченятами. До того ж, навіть у найтяжчі часи він доволі апатичний. Особисто мені ще не доводилося бачити, щоб Антон Павлович Супчик зрадив свій спокій. До речі, й прізвище в цього добряги цілком симпатичне. Воно, між іншим, дісталася йому від дружини. Погодьтеся, жахливо не хочеться називатися Антоном Павловичем… і коли люди чекають від тебе відповідного прізвища, закінчувати так банально — Хрюшка.
Так, власне в цій ситуації й не мені судити про чужі прізвища. Я ж теж Страшна. І не в тому значенні, що маю негарне обличчя, або навпаки — дефекти рук чи ніг. Ні. В мене таке прізвище — Страшна. Цим я зобов’язана татусеві, який, як чоловік принциповий, категорично сказав, що його дружина й діти носитимуть тільки це прізвище, отримане ним від батька, тим — від діда й так далі. Добре ще, що зовнішність моя не відповідає прізвищу. Втім, як і внутрішній стан. Я дівчина весела й товариська. Тому це прізвище поки що не відіграло істотно поганої ролі в моєму житті.
Але це знову відступ.
3
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Агенція ведмежих послуг» автора Коробко Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2“ на сторінці 1. Приємного читання.