TextBook Насправді, враження про клієнта Антон Павлович виніс не з особистого спілкування. З огляду на пролетарське минуле і зв'язки в різних структурах нашої могутньої держави, Супчик, зоставшись сам у кабінеті, подзвонив кільком колишнім однокурсникам, які на той час досягли великих зірок і висот. Більшість із них, звісно, стали військовими, багато хто пішов працювати в правоохоронні органи, тобто в міліцію, а найсміливіші, як Антон Павлович, взялися до приватного бізнесу, не сподіваючись на трудову пенсію. Але найвірніша дружба, як відомо, студентська, тож з'ясувати дещо про Олексія Никифоровича за допомогою друзів у міліції йому було нескладно. Звичайно, не для преси, та й не для зайвих вух йому розповіли, що насправді на бізнесмена ніхто не робив замаху, як, власне, й на його партнерку. Це була просто сліпа куля. Якийсь підліток узяв у батька табельну зброю, щоб похвалитися перед іншим. Хлопці сховалися на незавершеному будівництві й захоплено розглядали небезпечну іграшку. Звичайно, як це й буває, один запропонував, а інший не відмовився випробувати зброю. Цілився в порожню пляшку, встановлену в отворі вікна, а влучив у дівчину, яка саме тієї миті виходила з під'їзду. Усе могло б скінчитися інакше, й хлопця, можливо, навіть судили б. Але татові погони з великими гарними зірками були надто вагомим аргументом. Справу замазали, і про цей інцидент знали одиниці. Всі інші були впевнені, що це вбивство на замовлення й справу дотепер не розкрито через відсутність суб'єкта злочину, тобто того, хто стріляв, а також знаряддя вбивства.
Тому заспокоєний Антон Павлович вирішив сміливо дозволити мені піти на місячну службу до клієнта. Він був цілком спокійний, знаючи, що клієнтові побоювання насправді марні. Адже, зважаючи на всю отриману інформацію, Олексій був справді людиною неконфліктною і не мав ворогів.
Але про все це я дізналася значно пізніше. А поки життя тривало.
Для мене це був, мабуть, найбільш насичений тиждень у моєму житті. Уранці — тир і зброя, в обід — спортзал (Антон Павлович навіть розщедрився на солярій для мого бліденького тіла, що не бачило сонця в офісі), увечері — розгепана «Ауді» та катання містом. Загалом, до кінця тижня я навчилася того, чого б ніколи не вчилась, якби не бажання кардинально змінити все навколо й довести собі, що я таки щось можу.
Я досить непогано стріляла з пістолета, який трохи тремтів у кволих руках. Віктор Сергійович навіть сльозу зронив, прощаючись та жалкуючи, що в нього рідко бувають такі старанні учениці (брак слабкої статі все-таки відчувається у війську, особливо фізично, коли кожен другий намагається роздягти тебе очима). Цього не зрозуміють ті жінки, які не перетинали території від контрольно-пропускного пункту до тиру дорогою, що веде повз плац, на якому крокує колона вояків…
Ось того, що зможу я сісти за кермо авто самостійно, — стверджувати не можу, з інструктором якось надійніше…
6
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Агенція ведмежих послуг» автора Коробко Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5“ на сторінці 1. Приємного читання.