Розділ «7»

Рівно о дев'ятнадцятій біля під’їзду зупинився вже знайомий мені «Мерседес». Я кулею вилетіла назустріч мінливому життю. Звичайно, в чудовій темно-синій сукні на одній бретельці треба плисти білим лебедем, але я так поспішала, що тільки завдяки розхитаному поруччю не скотилася зі сходів сторчголов. І ось лише чотири кроки відокремлюють мене від настільки бажаних змін. Один, щоб зачинити за собою обшарпані двері під'їзду, і три — щоб відчинити дверцята новенького «Мерседесу».

Раут був манірний і нудний. Пещені пані сяяли коштовностями та сукнями від кутюр, чоловіки обговорювали якісь бізнесові теми, офіціанти снували, мов примари. Я досі не бувала на таких вечірках, але можу впевнено заявити, що вже одного разу досить. Усе, що діялося навколо, було очевидячки не моїм. Я стояла збоку, розглядала присутніх. Олексій Никифорович обговорював щось із товстуном, схожим на бульдога. Та, власне кажучи, і смокінг личив цьому панові так само, як тій тварині. Щоки його погойдувалися в такт розмові, а живіт, здавалося, ось-ось вирветься назовні, видерши всі ґудзики.

— Нудьгуєш? — почувся раптом приємний чоловічий голос.

Я мимоволі відірвала погляд від нового боса й повернулася. За спиною в мене стояв молодий чоловік із правильними рисами обличчя й привабливою посмішкою. Дуже симпатичний блондин, який захоплюється боді-білдингом. Це було видно навіть крізь його строгий костюм (м'язи аж грали під піджаком). Темно-сірі очі відразу привертали увагу своєю глибиною. Може, єдиним його недоліком був невисокий зріст, але мене це зовсім не хвилювало, бо будь-який чоловік зі зростом метр сімдесят був уже вищий за мене, незважаючи на мою об'ємну зачіску й туфлі на підборах.

Незнайомець простяг келих із шампанським:

— Давайте вип'ємо за знайомство. Мене звати Олександром, — він галантно схилив голову.

— Валерія, — озвалась я з ввічливості, бо своєю красою і самовпевненістю молодий чоловік мене не вразив.

І що мені робити з цим келихом шампанського? На роботі я не п’ю, як, втім, і взагалі. Кілька ковтків будь-якого алкогольного напою діють на мене краще за снодійне. У крайньому разі, якщо й не засинаю, то руки й ноги служити в такі моменти геть-чисто відмовляються. Свіжою залишається лише голова, але за самою тільки її допомогою далеко не підеш, хіба що покотишся, як Колобок, але тоді є шанс, що витверезник на всю ніч стане твоїм притулком. Тому я вдала, що відпила ковток із келиха, й почала гріти його в руці.

— Ну, чому ж не п'єте? За знайомство — до дна, — не давав мені спокою красень.

Ну й причепа! Не діють на мене твої чари, розумієш, не діють!!! Та й взагалі, не буду ж я першому зустрічному розповідати про свою несумісність із алкоголем. Ото причепився, Ален Делон недолугий.

— Скажіть, а хто ця пані в чудовій блакитній сукні? — запитала я, щоб якось відвернути його увагу. І тієї миті, коли він відвернувся, поставила келих на столик, схопивши свій, завчасно приготований і наповнений лимонадом.

Цю махінацію я засвоїла, коли ще працювала офіціанткою: під час ділової вечері, траплялося, якийсь хитрий клієнт тихенько просив наливати в келих замість вина виноградного чи вишневого соку, або замість горілки — води.

Побалакавши з новим знайомим ще кілька хвилин ні про що й допивши улюблену «водичку», я пішла до вбиральні «припудрити носика», щоб хоч якось від нього відчепитися.

У туалетній кімнаті яскраво нафарбована пані років тридцяти п’яти саме виливала вміст пласкої сріблястої баклажки собі до рота. Я навіть зупинилася, сторопіла від подиву. Невже в бенкетній залі мало спиртного? Мабуть, дама відчула мій погляд, бо рвучко озирнулася й гримнула:

— Ну, чого витріщилась? Ніде спокою не дадуть! — потім швидко сховала баклажку в сумочку та вийшла, ляснувши дверима.

Коли і я вийшла з туалету, на сходах зіштовхнулася з Олексієм Никифоровичем.

— О, а я вже подався тебе шукати. То ти мене стережеш? — жартівливо підчепив він.

Весело перемовляючись, ми увійшли до зали. У поле мого зору знову потрапила пані, яка щойно мені грубіянила. Цього разу елегантно вбраний чоловік буквально виривав із її рук келиха з шампанським. Вона ж тільки голосно вереснула:

— Не смій мені забороняти! Хочу — й питиму! — жінка схопила зі столу іншу ємність і проковтнула залпом увесь її вміст.