Розділ «13.3. Сучасні операції комерційних банків: класифікація та характеристика»

1) відвантаження товару:

2) акцепт розрахункових документів;

3) подача розрахункових документів;

4) перевірка платоспроможності покупця;

5) оплата розрахункових документів.

Факторингова послуга оформляється складанням між банком і клієнтом спеціальної угоди, по якій банк не лише виконує функції стягування боргів, але і обслуговування боргу: веде аналіз платоспроможності боржників; інкасації: проводить залікові операції; переймає на себе ризик неоплати тощо. Продавши дебіторську заборгованість, постачальник отримує від банку гроші (готівкою, переказом, сплаченим чеком тощо) у розмірі 80-90% суми рахунку. Інші кошти банк стягує у вигляді компенсації ризику до погашення усієї дебіторської заборгованості, яка була куплена раніше. Після повного погашення боргу банк повертає утриману суму постачальникові.

Види факторингу бувають різні. Можна кваліфікувати ці операції за такими ознаками:

- за місцем проведення (внутрішній - міжнародний);

- за видом боргових зобов'язань (простий - вексельний);

- за способом кредитування постачальника (попередня оплата і оплата вимог на певну дату):

- за способом обліку розрахунків (фактор-агентські або по партіях товарів);

- за характером участі боржників в угоді (відкритий або закритий — конфіденційний);

- за способом розрахунків з постачальниками (з правом регресу або без нього). Універсальною формою обслуговування клієнтів виступає конвенційний факторинг, який сполучає кредитування з бухгалтерським, інформаційним, рекламним, збутовим, страховим, юридичним і іншими видами обслуговування клієнта. За останнім залишаються лише виробничі функції. При цьому за надання такого роду послуг банк стягує плату, яка складається з двох частин,: а) комісії за обслуговування; б) позиковий відсоток - від суми цього авансу. Але враховуючи, що дебіторські рахунки обертаються швидко і терміни користування авансом (позикою) невеликі, дохід банку від позикового відсотка менше комісійних платежів.

Факторинг в банківській практиці став застосовуватися в 50-і роки XX ст., але відтоді став грати важливу роль в структурі банківських операцій. Він хоча і виступає ризиковим видом операцій, але в той же час є високоприбутковим видом операцій і тому є одним з важливих джерел банківських прибутків. У Україні факторинг став використовуватися з 1492-1993 рр. такими банками як ІНКО, "Слов'янський", "Полікомбанк" (Чернігів) і іншими.

Раніше, в умовах адміністративно-командної системи, проблема забезпечення платежів вирішувалася на основі надання покупцеві т.з. платіжного кредиту з терміном 10,20,30 і більше днів. Це по суті був кредит під затримані розрахункові документи. Але умови ринкової економіки виключають таку можливість кредитування. На цю мету постачальники можуть отримати кредити через факторингові організації. Тому можна розглядати ще одну функцію факторингу - як способу впорядкування усієї системи грошових розрахунків в народному господарстві країни.

Розвиток факторингових операцій, наряду з прибутковістю, припускає і виконання певних вимог. Передусім в банку має бути факторинговий відділ, або його функції покладені на певне коло осіб. Між банком і клієнтом укладається угода про факторинг. Перед її підписанням необхідно вивчити фінансовий стан клієнта, застрахувати себе від ризику у разі фінансових утруднень, що виникають через недоліки в його фінансово-господарській діяльності.

Вкрай важливо:

а) ознайомитися з якістю документів, які оформляє постачальник при відвантаженні своїх товарів, особливо слід врахувати:

1) частоту відмов від акцепту виписаних розрахункових документів;

2) коливання у відвантаженні продукції;