Розділ «12.3. Центральні банки. Генезис, функції та операції НБУ»

Як підкреслювалося раніше, Центральний банк є ядром банківської системи. Завдяки ядру існуюча сукупність банків перетворюється в системну сукупність, виступає як банківська система, якій притаманне організаційне начало. Походження Центральних банків у країнах світу тому є об'єктивним і випливає з їх призначення: регулювати грошовий оборот з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Це призначення Центрального банку висвітлює його ключову роль серед елементів банківської системи (комерційних банків). Вона зводиться до наступного:

- Центральний банк є емісійним банком; Центральний банк є банком банків, тобто інститут, який формує банківські резерви і регулює діяльність усієї банківської системи;

- Центральний банк є орган державного управління, що відповідає за монетарну політику;

- Центральний банк впливає на ціну грошей (рівень процентних ставок)

Однак, історичний процес створення банківських систем у світовій економіці свідчить, що до середини XVIII ст. комерційні банки і центральні банки не розрізнялись. Процес централізації банкнотної емісії у окремих (спочатку великих комерційних) банків проходив поступово. Монопольне право на випуск банкнот закріплювалося за окремим банком теж поступово. Причому, і назву такий банк отримував не відразу. Спочатку - це національний банк (як правило), або емісійний банк, потім — Центральний банк, що найбільше відповідало його керівній ролі. Сучасні ЦБ виникли у XIX ст., однак історія свідчить, що перший ЦБ був створений у Швеції, у 1668 р. (Риксбанк): згодом - у Англії (Банк Англії) - у 1694 році. На ті часи Центральні банки ще не мали виключного права на емісію грошових знаків, тому їх функції відрізнялись від сучасних ЦБ. Так Банк Англії спочатку фінансував торгівлю, промисловість: Банк Нідерландів фінансував внутрішню і зовнішню торгівлю1. І подальший історичний розвиток свідчить, що між ЦБ різних країн є істотні особливості, що відбиває особливості фінансово-економічного та політичного розвитку країн, хоч їх різні назви (у Китаї - Народний банк; у Росії - Центральний банк; в Україні - Національний банк; Федеральний банк —у Німеччині і т.д.). Це тільки відбиває або еволюційне створення ЦБ, або створення їх державою.

Різниця у ЦБ країн залежить від форми власності: вони можуть бути або державними (це Франція, Великобританія, Німеччина, Іспанія, Нідерланди), або акціонерними (Бельгія, Японія). А у США акціонерами федеральних резервних банків (ФРС США) є тільки комерційні банки. Однак, при всій різниці держава - це головний чинник у формуванні органів управління ЦБ.

Різниця у ЦБ країн залежить і від моделей зв'язків між ЦБ і владою: перша модель: ЦБ є — агент уряду (міністерства фінансів) і звичайно провідник його політики; друга модель: ЦБ — незалежний від уряду, самостійний провідник грошово-кредитної політики. У чистому виді такі моделі не існують, тому, як правило, домінує з'єднана модель, що передбачає певні принципи взаємодії ЦБ і влади з означенням межі незалежності першого. Взагалі питання незалежності ЦБ від влади непросте: ЦБ користуються підтримкою держави і це забезпечує платіжну систему засобами розрахунків, а зараз — телекомунікаційними засобами зв'язку. ЦБ здійснює нагляд за всією банківською системою (і кожного окремого банку). Лише ЦБ наділений урядом необхідною ліквідністю та платоспроможністю, тому здатний допомагати уряду у вирішенні його проблем. Тому ЦБ користуються підтримкою уряду і самі йому допомагають. Правда, де і в чому, — це вже окреме питання. Розглянемо особливості ЦБ більш детально.

ЦБ як емісійний банк здійснює своє монопольне право на емісію (випуск) готівки. Маса готівки визначається поведінкою суб'єктів, тобто фізичних і юридичних осіб, бо саме вони вирішують як будуть витрачати гроші готівкові на задоволення своїх потреб - з одного боку, і яку їх частину будуть тримати на депозитах у банку. Звідси, чинниками, що визначають масу готівки у обігу можуть бути: - рівень доходів: чим він менший, тим більша готівкова маса; У дохід, очікуваний від депозитів у банках, а він залежить від процентної ставки: У масштаби тіньової економіки: чим вона більша, тим потрібна більша маса готівки; У довіра до банківської системи.

ЦБ як банк банків, що формує банківські резерви бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей у двох напрямах: готівковому і безготівковому. ЦБ здійснює емісію готівки щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, які вони розміщують у ЦБ. Комерційні банки поставляють готівку своїм вкладникам і залишають незначну суму як резерв. Така готівка є пропозицією грошей. Але ще важливіший напрям пропозиції грошей, яку здійснює ЦБ, - це гроші суб'єктів господарювання, які вони розміщують на рахунках у комерційних банках на депозитних рахунках. Це безготівковий компонент пропозиції грошей. Безготівкова пропозиція грошей забезпечує банківську систему додатковими резервами через надання комерційним банкам позики а також купуванням у них цінних паперів на відкритому ринку. ЦБ поділяє резерви на обов'язкові та надлишкові, причому останні залежать від перших. В межах надлишкових резервів комерційні банки надають позики своїм клієнтам і таким чином створюють додаткові депозити, які перевищують суму резервів завдяки мультиплікативному ефекту розширення, який буде розглянуто нижче. Характерно, що мультиплікативний ефект відноситься тільки до безготівкових грошей; готівка випущена комерційними банками в обіг мультиплікативного розширення не дає. Тому випущені у обіг і створені ЦБ надлишкові резерви комерційних банків слугують грошовою базою для подальшого зростання грошової пропозиції. Це гроші — підвищеної ефективності (їх ще називають "сильні гроші"), або немультипліковані комерційними банками гроші, розмір і характер використання яких визначають комерційні банки самостійно під впливом наступних факторів:

коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників: чим більші коливання, тим більше надлишкових резервів банки повинні мати, вартість кредиту, який беруть банки у ЦБ для задоволення обов'язкових резервів (якщо їх не вистачає), а вона визначається рівнем офіційної процентної ставки ЦБ: зростання ставки розриває відношення між двома видами резервів, бо позики ЦБ стають дорожчими;

втрачений дохід комерційними банками від зростання процентної ставки ЦБ комерційні банки порівнюють з ринковою ставкою, підвищення якої зменшує різницю між видами резервів.

ЦБ як регулятор ціни грошей спирається на рівень процентних ставок, який і визначає ціну грошей. Однак, між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує зв'язок, що залежить від часу. Так, у короткостроковій перспективі, якщо пропозиція грошей зростає, рівень ставок знижується ("дешеві гроші"); у довгостроковій перспективі, навпаки. Зважити треба на наступне:

- збільшення пропозиції грошей, пониження процентної ставки, треба розглядати як стимул для розвитку економіки і зростання національного доходу; однак збільшення попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок:

- збільшення пропозиції грошей, якщо воно виходить за межі короткострокового періоду, може призвести до росту цін, неконтрольованої інфляції і навіть, розглянутої раніше "ліквідної пастки"; ці явища знову зумовлюють підвищення попиту на гроші і зростання процентної ставки, тобто діють подібно сніговому кому.

ЦБ як орган держуправління, що відповідає за монетарну політику. Зміни у грошовій базі, коливання пропозиції грошей та процентної ставки показують функції ЦБ як регулятора банківської системи та провідника монетарної політики. Однак ЦБ виконує і функцію банкіра та фінансового агента уряду, тобто поєднує риси банківської установи і органу державного управління. За своїм правовим статусом ЦБ - це орган державного управління з функціями у сфері грошово-кредитних відносин. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна державного і він розпоряджається ним як власник. ЦБ не є комерційною організацією. ЦБ здійснює операції, які приносять дохід, але метою їх не є отримання прибутку. ЦБ використовують такі операції як інструменти управління грошовим ринком, тобто проведення монетарної політики, але керуються виключно інтересами держави та чинним законодавством.

Хоч взаємовідносини ЦБ і державної влади у різних країнах різні, слід виділити два аспекти у цих взаємовідносинах: рівень самостійності і незалежності у визначенні і проведенні монетарної політики. Як свідчать дані західних економістів, найнижчий рівень інфляції зустрічається саме там, де є найвищий рівень незалежності ЦБ, хоч є і противники незалежності ЦБ від уряду; можливості тиску уряду на ЦБ з приводу фінансування дефіциту державного бюджету; у багатьох країнах ЦБ законодавчо заборонено кредитування бюджетного дефіциту та купівлю ЦБ державних цінних паперів на первинному ринку.

На незалежність ЦБ впливає призначення і звільнення його керівництва. Керуючий ЦБ або призначається Президентом, або обирається вищим законодавчим органом влади, причому на термін, який перевищує термін повноважень уряду. На незалежність ЦБ впливає і його звітність перед урядом. Хоч нині у більшості країн ринкової економіки ЦБ або нікому не підзвітні (як у Німеччині), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, ЄС). Незалежність ЦБ від уряду не може бути абсолютною, оскільки монетарна політика ЦБ є складовою загальної політики держави. ЦБ повинен узгоджувати свої дії з урядом та його установами.

Як банкір і фінансовий агент уряду, ЦБ:

- бере участь у касовому виконанні державного бюджету, тобто організує надходження коштів до бюджету (податкові надходження, збори, виторг від продажу державних цінних паперів тощо);