Розділ «ТЕМА 8. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ»

8.1. Сутність, види та форми грошово-кредитної політики

Грошова політика держави,як складова економічної політики, являє собою сукупність грошово-кредитних і бюджетно-податкових інструментів і інститутів, наділених повноваженнями по формуванню і використанню грошових ресурсів відповідно до стратегічних і тактичних цілей держави.

З визначення видно, що грошова політика — особлива сфера діяльності держави і центрального банку, спрямована на мобілізацію грошових ресурсів і їх раціональне використання. Через грошову політику здійснюється вплив на економічний і соціальний розвиток країни.

В Україні держава використовує грошову політику для здійснення своїх функцій і завдань. В законі України "Про Національний банк України" записано: "Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції і забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості".

Цілі грошової політики України практично співпадають з цілями її здійснення у високорозвинених в економічному відношенні країнах. Грошова політика - це сфера надбудови, але в основі її лежать базисні стосунки. Грошові регулятори, такі як, управління процентною ставкою, об'ємами банківських резервів, встановлення кредитних стель, здійснення операцій на відкритому і валютному ринках, вилучення з джерел покриття обов'язкових резервів грошової готівки і залишкової суми об'єму облігацій внутрішньої державної позики і інші, відіграють вирішальну роль в здійсненні грошової політики. Ефективність цієї політики залежить від компетенції держави у використанні грошово-кредитних важелів, наукового підходу до розуміння об'єктивності грошових процесів і створенні умов для їх протікання.

Грошова політика залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників. Є загальні принципи побудови грошової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними основами життя суспільства. Можна виділити декілька принципів здійснення грошової політики: 1) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримка підприємницької активності; 2) анти інфляційна спрямованість грошової політики: 3) сприяння розвитку зайнятості; 4) мобілізація грошових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення: 5) підтримка стабільності національної грошової одиниці.

Форми грошової політики диференціюються залежно від мети їх здійснення, а також набору методів і інструментів. Відмінність форм грошової політики базується також залежно від стану ділового циклу, рівня підприємницької активності. Загальноприйнятим є розподіл грошової політики на рестриктивну і експансіоністську. Перша припускає введення обмежень в русі кредитно-грошових ресурсів через норми процентної ставки, друга, припускає полегшення кредиту, здійснення політики "дешевих грошей" з метою стимулювання підприємницької активності. Розрізняють також види грошової політики. Основними з них є фіскальна і монетарна грошова політика. Фіскальна політика припускає комплекс податково-бюджетних заходів, а монетарна - кредитно-грошових заходів для створення безінфляційної економіки і зростання зайнятості.

Для вирішення монетарних завдань використовується контроль за грошовою пропозицією за допомогою таких інструментів як:

1) проведення операцій на відкритому ринку:

2) зміна резервної норми;

3) зміна облікової ставки з боку центрального банку.

Найяскравіше обґрунтував істотні риси монетарної політики американський професор Мілтон Фрідмен.

Операції на відкритому ринку (на вторинному ринку казначейських зобов'язань) — найбільш гнучкий і тонкий інструмент контролю за пропозицією грошей. Визначаючи об'єм купівлі-продажу державних облігацій населенню і змінюючи рівень процентної ставки за кредит і об'єм понизу на позики, центральний банк впливає на величину кредитних резервів комерційних банків. Масовий продаж цінних паперів скорочує кредитні резерви комерційних банків, знижує можливості розширення кредиту і підвищує його ціну (процентну ставку). Скупка казначейських зобов'язань, навпаки, підвищує рівень кредитних ресурсів, збільшує можливості банків створювати кредитні гроші.

Політика облікової ставки раніше була головним методом централізованої пропозиції. Зараз вона використовується як допоміжний метод, змінюючи облікову ставку, центральний банк регулює активність комерційних банків. Зростання ставки відносно прибутковості цінних паперів і рівня відсотка на ринку федеральних фондів обмежує можливості їх скупки, а падіння призводить до зворотного результату.

Регулюючи розміри резерву, центральний банк також може активно впливати на мультиплікатор грошової пропозиції комерційних банків, робити гроші "дешевими" або "дорогими" і, тим самим, впливає через виробника на динаміку ВВП.

Питання про ефективність тієї або іншої форми фінансової політики складне. Є як, переваги, так і недоліки у фіскальної, так і у монетарної політики, тому є як прихильники, так і опоненти кожної з форм фінансової політики.

НБУ здійснював заходи монетарного регулювання економіки України. Основними інструментами монетарного регулювання, були,:

- підвищення норми обов'язкових резервів з 15 до 16,5% від суми залучених коштів;

- виключення з джерел обов'язкових резервів наявності залишків кас в національній валюті і залишкової суми об'ємів облігацій внутрішньої державної позики: