Для кількісної токсикологічної оцінки стану навколишнього природного середовища, особливо для прийняття певних (у тому числі адміністративних) заходів з недопущення його забруднення конкретними полютантами або для його покращення, необхідно знати контрольні значення вмісту забруднюючих речовин, починаючи з яких подальша концентрація полютантів повинна вважатися неприйнятною для безпечного життя людини. Такі контрольні значення вмісту кожної забруднюючої сполуки мають встановлюватися для ґрунтів, повітря, підземних і поверхневих вод, рослин (передусім для сільськогосподарських культур, які вживаються у їжу).
Згідно із законом розвитку еколого-геохімічних зон у геохімічному ландшафті зміна концентрації забруднюючих речовин в якій-небудь частині ландшафту поза сумнівом вплине на всі його частини. Проте, враховуючи природну консервативність, цей процес може затягнутися на роки. Забруднення ж такої частини ландшафту, як, приміром, атмосфера, може вплинути на стан (і навіть на існування) живих організмів, включаючи людину, набагато раніше. Консервативність біосфери і визначила встановлення в багатьох країнах контрольних значень, які називаються гранично допустимими концентраціями (ГДК), що визначаються для забруднюючих речовин. Єдині ГДК були свого часу введені і для такої величезної території, як СРСР, багато з яких діє і досі на теренах СНД. Для частини з них, яка регламентувалася з погляду часу перебування людини в певному місці, враховувався "гранично нешкідливий для людини" вміст окремих хімічних речовин, у тому числі техногенних, які не мають природних аналогів.
Окрім ГДК, використовують і такий (також нормативний) показник, як гранично допустимі викиди (ГДВ) – допустима кількість викидів окремим джерелом забруднюючих речовин за одиницю часу. Теоретично підвищення ГДВ супроводжується подальшим підвищенням ГДК у середовищі, яке є навколишнім по відношенню до певного джерела забруднення. На жаль, при розробці загальних для великих територій ГДВ не враховувалися ландшафтно-геохімічні особливості й історія геологічного (геохімічного) розвитку окремих ділянок території, яка забруднюється, хоча б за останні мільйони років.
Окрім того, при встановленні ГДВ не враховується вся різноманітність можливих поєднань спільного розташування джерел забруднення. Отже, гранично допустимі викиди загалом являють собою "середньовигадану нормативну величину", яка була б повинна обмежити кількість викидів до концентрацій, які врешті-решт не приводять до перевищення в навколишньому середовищі ГДК.
Для людей важкі наслідки забруднення, а найголовніше такі, що швидко виявляться, зазвичай пов'язані з аномальними концентраціями отруйних речовин у повітрі і в питній воді. Проте ці концентрації, як правило, в аналізованих частинах атмосфери зберігаються нетривалий час. Техніка очищення повітря і води є відносно простою, а окрім того, для них у багатьох природних і навіть у деяких техногенних ландшафтах характерним є процес самоочищення.
Більшість забруднюючих речовин набагато довше зберігається в ґрунтах, які далі самі можуть стати джерелами забруднення атмосфери, води, рослинних і тваринних організмів. Саме тому особлива увага завжди приділяється питанням, пов'язаним з можливістю використання ГДК для ґрунтів. Проте проблема можливості використання ГДК для ґрунтів і проблема об'єктивності цих нормативних критеріїв, як правило, є аналогічними і для інших частин геохімічних ландшафтів.
З погляду екологічної геохімії, екології та токсикології довкілля ГДК можна використовувати в практичній діяльності лише як попередні показники-орієнтири. Очевидно, вони особливо необхідні в країнах з низькою екологічною культурою і на перших етапах дослідження в нових регіонах. Проте їхнє широке застосування при оцінці стану навколишнього середовища часто є неможливим з огляду на низку об'єктивних причин. Найголовніші з них за В.О. Алексеєнком такі [31]:
1. У своєму теперішньому виді ГДК розглядаються як норми вмісту різних речовин у середовищі, зовнішньому по відношенню до людини, при яких людина може вважати безпечним своє існування в певних частинах біосфери. При цьому під існуванням розуміється проживання або тільки перебування під час роботи в районах, для яких ці ГДК визначені. Передбачається також використання продуктів і води, для яких встановлені ГДК.
Проте врахуємо, що власне критерій ГДК з'явився і ним почали послуговуватися тільки в останні десятиліття. А на сьогодні достовірно відомо, що наслідки багатьох видів забруднення (наприклад, силікоз) виявляються тільки через десятиліття після їх визначення в забрудненій зоні. Зрозуміло, що більшість наслідків забруднення, які пізно виявляються, не могли бути враховані. Становище ускладнюється тим, що багатьох видів забруднення декілька десятиліть тому не існувало, а на багатьох з них не звертали уваги.
Певні речовини спричиняють генетичні зміни. Наслідки забруднення такими полютантами повною мірою можуть виявитися тільки у наступних поколіннях. Багато речовин, а тим більше їхні шкідливі концентрації навіть не могли бути враховані при встановленні ГДК, хоча ці речовини варто віднести до найбільш шкідливих полютантів.
Зазначене дає можливість розглядати ГДК тільки як один і далеко не найважливіший показник лише швидкого впливу на людський організм деяких (і не найбільше небезпечних) забруднювачів навколишнього середовища.
2. Майже неврахованими в ГДК є наслідки спільного впливу на людину різних хімічних елементів (а тим більше їхніх різноманітних токсичних сполук), які знаходяться в найбільш різноманітних концентраціях. З одного боку, асоціація основних антропогенних забруднюючих речовин є відомою. Згідно із законом асоціацій хімічних елементів, що утворюють значні техногенні геохімічні аномалії, вона визначається загалом рівнем розвитку науки і техніки в період забруднення.
Проте з іншого боку, врахувати всі можливі комбінації спільного впливу цих полютантів, які до того ж знаходяться в різних концентраціях, практично неможливо. На сьогодні немає серйозних робіт, що розглядають сумарний вплив на організми групи хімічних елементів з різними аномальними (підвищеними і зниженими) концентраціями.
Ряд хімічних елементів при їхній недостачі у середовищі (або продуктах харчування) заміщуються своїми геохімічними аналогами, якщо вміст останніх є достатньо великим. При цьому виникає багато досить важких хвороб у рослинних і тваринних (включаючи людину) організмів. На сьогодні з цих позицій найбільш відомі пари елементів Ca-Sr, Ва; S-Se. Так, уровська хвороба (ураження хребта людини і тварин – скривлення хребта, ураження суглобів, ламкість кісток, випадіння зубів і т. ін.) є характерною лише для районів із зниженим вмістом Са при надлишку Ва і особливо Sr.
У районах із підвищеним вмістом у ґрунтах Se, який переходить до рослин, спостерігається специфічне отруєння цим елементом, що отримало назву алкалоз. Так, при концентрації в зерні селену близько 12 мг/кг щури, кролики, крупний рогатий скот, кобили, що його їдять, через кілька місяців помирали. Розтин виявив ураження печінки, а в деяких випадках – нирок, серця і селезінки. Проте внесення до цих ґрунтів кристалічної сірки (і навіть гіпсу) при тому ж самому вмісті селену зменшило концентрацію останнього в зерні з 12 до 4 мг/кг.
Отже, для геохімічно подібних один до одного елементів надзвичайно важливим є відносний (порівняно із середнім) вміст кожного з них, оскільки одна й та сама концентрація одного з них в одному випадку є токсичною, а в інших – зовсім нешкідливо. І це також необхідно враховувати в ГДК, інакше можливі великі помилки, що призводять до непотрібних затрат і до захворювань людей.
У 1969 р. В. О. Алексеенком (Росія) [31] було встановлено, що потреба в багатьох металах контролюється особливостями біохімічного зв'язку між хімічними елементами в кожному організмі. Справедливість цієї закономірності чітко простежується в рослинах, насамперед для Pb, Cu і Mo; Be, Ві і К, Na, Si.
Такі особливості споживання організмами окремих елементів у різко підвищених або знижених кількостях при їхньому незмінному і невисокому вмісті в навколишньому середовищі залежно від зміни концентрації інших елементів супроводжуються хворобами організмів і ніби-το "успадковуються" в процесі переміщення за трофічним ланцюжком. Це широко розвинене для окремих елементів явище також зовсім не відображено в ГДК, хоча дуже сильно впливає на організми.
Усе зазначене з погляду сучасного токсичного впливу кількох хімічних елементів робить практично навіть неможливою розробку ГДК для великих територій, включаючи окремі райони (і навіть цілі геохімічні провінції) з підвищеним або зниженим місцевим фоновим вмістом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транскордонні проблеми токсикології довкілля» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Недоліки нормативних показників, що використовуються“ на сторінці 1. Приємного читання.
