Морські екосистеми

Транскордонні проблеми токсикології довкілля

Екотоксиканти, що потрапляють до морів та океанів, розподіляються в них нерівномірно. Максимально забрудненими виявляються прибережні води, причому у вмісті токсикантів звичайно спостерігаються мозаїчність і зональність. Багато з них переважно локалізуються на межах розділу фаз (вода – повітря, вода – донні відкладення), де відбуваються складні і різноманітні фізико-хімічні і біологічні процеси.

Поверхня розділу "вода – атмосфера" слугує середовищем життя для сукупності організмів, що утворюють нейстон і плейстон. Нейстонні організми живуть біля поверхневої плівки, тому вони більшою мірою зазнають впливу нафтопродуктів і добре розчинних у них поліхлорованих сполук – пестицидів і поліхлорбіфенілів.

Значна частина забруднюючих компонентів, проходячи крізь товщу води у складі суспензій, осаджуються на дно. Тому вміст багатьох токсикантів у придонних і порових водах, а також у донних відкладеннях є набагато більшим, ніж у водній товщі. Заховані в донних відкладеннях органічні речовини і сполуки важких металів можуть знову потрапити до води. Таке "вторинне" забруднення зумовлено скаламучуванням осадків донними організмами (молюски, ракоподібні, деякі риби), але особливо інтенсивно воно відбувається при хвильовому і повітряному впливі, а також у процесі апвелінгу.

Унаслідок накопичення екотоксикантів у придонних водах і осадках найбільш уразливими виявляються малорухомі або прикріплені бентосні організми, які живуть у прибережних зонах. Сидячий спосіб життя і локалізація на невеликих глибинах сприяє використанню їх як біоіндикаторів.

Як індикаторні організми перевірялося широке коло видів водоростей, тварин і мікроорганізмів. Зараз визнається, що для з'ясування рівня забрудненості морських екосистем важкими металами найбільше підходять бурі водорості-макрофіти і молюски.

Бурі водорості (Phaeophyta) – фукуси, ламінарії, цитозіри, саргаси – накопичують важкі метали в менших кількостях, ніж це характерно для багатьох видів морських зелених і червоних водоростей-макрофітів і фітопланктону. Проте, на відміну від останніх, поглинання бурими водоростями іонів металів лінійно пов'язане з їхніми концентраціями в навколишньому середовищі. Окрім того, вони більш міцно утримують метали в своїх тканинах.

Здатність накопичувати значні кількості токсичних металів і при цьому виживати пов'язують з високим вмістом специфічних для відділу Phaeophyta полісахаридів – полімерів L-гулуронової і D-манурової кислот, що називаються альгіновими кислотами. їхні солі, альгінати, містяться переважно в клітинних стінках сланей, складаючи до 40 % маси сухих водоростей. Альгінові кислоти характеризуються високою спорідненістю із двовалентними іонами. Зв'язування ними іонів важких металів з утворенням нерозчинних альгінатів відбувається за механізмом іонного обміну. Тому виділені з бурих водоростей альгінати застосовують для виведення радіоактивного стронцію з організмів людини і домашніх тварин.

Очевидно, альгінові кислоти виконують не тільки структурні функції (подібно лігніну і целюлозі наземних рослин): ці полісахариди перешкоджають проникненню до клітин водоростей іонів токсичних важких металів. Міцність альгінатів, що утворюються, визначає виключно великий період напіввиведення зв'язаних металів. В експериментах з ізотопами заліза 59Fe було з'ясовано, що час напіввиведення його для фуксової водорості Fucus vesiculosus складає близько 180 діб.

Найбільшу увагу як біоіндикатори привертають бурі водорості порядку Fucales, які утворюють три родини: фукусові (Fucaceae), саргасові (Sargassaceae) і цистозейрові (Cystoseiraceae). Це, зокрема, пояснюється їхнім широким поширенням – вони ростуть по всіх морях, окрім Каспійського й Аральського, причому самі стають об'єктом промислу (для отримання альгінатів, виробництва кормової муки і добрива). Деякі види фукусового добрива вживають у їжу.

У прибережних холодних морях західної і східної півкуль широко поширені фукуси (Fucus vesiculosus, F. evanescens), костарії (Costaria costata) і сцитосифон (Scytosiphon lomentaria), У більш теплих водах їм на зміну приходять саргаси (Sargassum pallidum, S, mijabei, S, tosaene), пельвеція (Pelvetia wrightii) і представники інших родів порядку Fucales,

Про рівні біоконцентрації іонів важких металів бурими водоротями можна зробити висновок за даними, які отримані в різних районах Приморського краю [36]. Вміст металів (мкг/г сухої маси) коливається в них у межах:

Залізо 22-258 Цинк 20-915

Марганець 2-175 Свинець 0,5-23

Мідь 1-9 Кадмій 0,4-8

Найбільші концентрації, як і варто було очікувати, були зареєстровані у водоростей, що ростуть біля гирла рік, які виносять значні кількості теригенного матеріалу й антропогенних домішок. Аналогічна картина спостерігалася і при дослідженні хімічного складу бурих водоростей біля узбережжя Англії, Ірландії,

Залізо22-258Цинк20-915
Марганець2-175Свинець0,5-23
Мідь1-9Кадмій0,4-8

Норвегії. Граничні значення концентрацій у водоростях Атлантики були набагато вищими і сягали (мкг/г сухої маси):

Залізо2400Цинк3700
Марганець250Свинець136
Мідь300Кадмій31

Характерним є те, що підвищення вмісту цинку реєструвалося у водоростях із районів, які перебували під сильним антропогенним пресом. Очевидно, цей показник може слугувати своєрідним індикатором освоювання морського узбережжя людиною.

Поруч із водоростями в біоіндикації забруднення морських екосистем важкими металами використовуються двостулкові (Bivalvia) і черевоногі (Gastropoda) молюски. Ці безхребетні тварини широко розповсюджені в прибережних водах усіх морів і звичайно утворюють великі популяції. Багато двостулкових молюсків (мідії, устриці, гребінці) вживаються в їжу. Крупні двостулкові молюски щодобово пропускають крізь мантійну порожнину багато десятків і сотень літрів води, що містить суспендовані часточки. їхня здатність накопичувати токсиканти з неорганічних суспензій і, таким чином, характеризувати повне забруднення розглядається як перевага перед біоіндикаторами-водоростями. Проте метали набагато швидше виводяться з організмів цих тварин (гІ/2~ 2 тижні), тобто можливість отримання з їхньою допомогою усереднених за часом показників забрудненості є обмеженою.

Дуже великі кількості свинцю, цинку і кадмію, що відповідно сягають 3100, 2370 і 140 мкг/г сухої маси, були виявлені в їстівних мідіях (М. edulis) із Хардагенфіорда (Норвегія). Деякі двостулкові молюски відрізняються унікальною здатністю накопичувати кадмій. Наприклад, у пектинах (Pecten maximus) з протоки Ла-Манш середній вміст Cd у розрахунку на суху масу склав 32,5 мкг/г, а в – Pecten novae-zelandiae із затоки Тасман (Нова Зеландія) він перебуває в межах 210-300 мкг/г.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транскордонні проблеми токсикології довкілля» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Морські екосистеми“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТОКСИКОЛОГІЯ – БАЗОВІ ПОНЯТТЯ

  • Чинники, які зумовлюють токсичність

  • Токсикологія навколишнього середовища

  • Токсичний ефект

  • Метаболізм токсинів

  • Методи дослідження токсичності

  • Токсичний вплив ксенобіотиків

  • Мутагенний вплив

  • Алергійний вплив

  • Критерії оцінки впливу токсикантів на екосистеми

  • Розділ 2. ВАЖКІ МЕТАЛИ (ВМ) В НАВКОЛИШНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

  • Характеристики токсичних металів

  • Токсичність важких металів

  • Метали у воді

  • Фізико-хімічні рівноваги іонів металів у водному середовищі

  • Метали в ґрунті

  • Метали в повітрі

  • Характеристика окремих важких металів у навколишньому середовищі

  • Токсичність

  • Свинець

  • Токсичність свинцю і його сполук

  • Кадмій

  • Токсичність кадмію і його сполук

  • Хром

  • Токсичність хрому та його сполук

  • Розділ 3. ПОЛІЯДЕРНІ АРОМАТИЧНІ ВУГЛЕВОДНІ (ПАВ)

  • Джерела забруднень ПАВ

  • ПАВ у водному середовищі

  • ПАВ у ґрунті

  • ПАВ в атмосфері

  • ПАВ у продуктах харчування

  • Токсичність ПАВ

  • Розділ 4. ХЛОРОВАНІ ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ (ХОС)

  • Галогеновуглеводні в навколишньому середовищі

  • Токсичність галогеновуглеводнів

  • Фреони

  • Поліхлорбіфеніл

  • Токсичність біфенілу

  • Діоксини

  • Джерела діоксинів у навколишньому середовищі

  • Спалювання відходів і діоксинів

  • Токсичність діоксинів

  • Діоксини в навколишньому середовищі

  • Норми діоксинів у навколишньому середовищі

  • Розділ 5. ПЕСТИЦИДИ

  • Джерела забруднень навколишнього середовища пестицидами

  • Фізико-хімічні перетворення пестицидів у навколишньому середовищі

  • Ґрунтове середовище

  • Повітряне середовище

  • Унормування концентрацій пестицидів

  • Характеристика окремих пестицидів

  • Гексахлорциклогексан (ГХЦГ)

  • Розділ 6. ПОВЕРХНЕВО-АКТИВНІ РЕЧОВИНИ (ПАР)

  • Детергенти в навколишньому середовищі

  • Розділ 7. РАДІОНУКЛІДИ В НАВКОЛИШНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

  • Одиниці випромінювання

  • Джерела випромінювання

  • Біологічний вплив іонізуючого випромінювання

  • Ядерна енергетика

  • Розділ 8. НАФТОГАЗОПРОДУКТИ, НАФТОШЛАМИ

  • Розділ 9. ХІМІЧНА ЗБРОЯ (ХЗ) ЯК ЧИННИК ВІДТЯГНУТОЇ КАТАСТРОФИ

  • Методи знищення (поховання) хімічної зброї (отруйних речовин)

  • Розділ 10. ПРОБЛЕМИ НОРМУВАННЯ РІВНЯ ВПЛИВУ ТЕХНОГЕННИХ ЧИННИКІВ І ЗАХИСТ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Недоліки нормативних показників, що використовуються

  • Рекомендовані нормативні показники

  • БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ДІЇ ЕКОТОКСИКАНТІВ

  • Вимоги, які висуваються до біоіндикаторів

  • Біоіндикація забруднень наземних екосистем

  • Ґрунтова мезофауна

  • Біоіндикація в прісноводних екосистемах

  • Морські екосистеми
  • Біотестування і біоідентифікація забруднень

  • ПРОБЛЕМИ ТРАНСКОРДОННОГО ПЕРЕНОСУ ЗАБРУДНЮВАЧІВ

  • Забруднення повітря

  • Забруднення повітря автомобілями

  • Транскордонне забруднення повітря сполуками сірки та азоту

  • Методологія підходу до вирішення питань попередження забруднення атмосфери

  • Нормування в області радіаційної безпеки

  • Забруднення води

  • Транскордонні переноси "брудної дюжини"

  • Глобальний смог над Землею

  • Оцінка основних шляхів перенесення забруднюючих речовин

  • "Візьмемось за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці!" (Б. Окуджава)

  • ГЛОСАРІЙ