Знищення хімічної зброї – процес незворотного перетворення токсичних хімікатів, боєприпасів й обладнання з метою приведення їх у стан, що є непридатним для використання у функції хімічної зброї; перевезення хімічної зброї – переміщення хімічної зброї на спеціальному автомобільному або залізничному транспорті в межах території певної держави, де здійснюється збереження цієї зброї, з метою її подальшого знищення.
Залежно від характеру і відомчої приналежності армія і промисловість Радянського Союзу використовували для ліквідації значної кількості хімічної зброї декілька методів:
спалювання і/або заховання ОР, у тому числі і у складі боєприпасів, у районах баз збереження і військово-хімічних полігонів у багатьох точках колишнього Радянського Союзу (Камбарка, Грозний, Чапаєвськ-Покровка, Арись, Шихани, Леонідівна, Москва);
спалювання і заховання ОР у районах заводів з виробництва хімічної зброї (Чапаєвськ, Дзержинськ та ін.);
затоплення хімічних боєприпасів і ємностей з ОР радянського виробництва і трофейними ОР здійснювалося у Балтійському, Баренцовому, Білому, Карському, Охотському, Чорному, Японському морях; є вказівки на затоплення хімічних відходів і в ріках та болотах.
Загалом ситуація, яка складається із захованням хімічної зброї, є несприятливою. Існує вірогідність вторинного забруднення атмосферного повітря, прилеглих ділянок ґрунту, потрапляння токсичних речовин у підземні водні горизонти. До цього часу не розроблено програми обстеження й реабілітації територій заховання.
При затопленні велике занепокоєння викликає можливість розгерметизації корпусів боєприпасів, контейнерів.
Примусове руйнування отруйних речовин створює чимало проблем. їх не можна ліквідувати методами відкритого спалювання, заховання і затоплення. Решта проблем є другорядними, і обговорювати їх, не вирішивши основних, не має сенсу.
Почнемо з першого питання. За оцінкою американців, їхня програма знищення хімічної зброї (ЗО тис т ОР) коштуватиме 12 млрд доларів, а російська (чи всього СНД? Встановити не вдалося) (загалом 40 тис т ОР) – потребує 3,68 млрд доларів (з доповіді І. Кеньона, відповідального секретаря Підготовчої комісії "Організації із заборони хімічної зброї" – головного і могутнього органу, що здійснює контроль за дотриманням Конвенції із знищення ХЗ). До речі, американці припинили виробництво ХЗ у 1969 році, а у СРСР – у 1987 році.
У російській (і дуже рідко – в українській) пресі наводяться найрізноманітніші (але завжди великі) цифри витрат на знищення ХЗ. Сутність полягає не в точності, а сутність – у відповіді на іншу половину питання: де взяти? Взяти ніде, тому так багато слів і так мало діла. Для роботи установки із знищення ХЗ необхідно висококласне і надійне обладнання, якого тепер просто немає. До речі, американці не довіряють розрахункам наших військових у цих питаннях. Так, російські фахівці оцінюють будівництво об'єкта (тобто заводу) у Щучьему (ракети і знаряди з фосфорорганічних речовин) у 250 тис доларів, а американці – у 850 тис доларів. Вони справедливо висловлюють занепокоєння, що після початку будівництва виявиться, що грошей не вистачило. У них є свій досвід – на їхню дослідницьку програму із знищення ХЗ методом спалювання було витрачено на 700 % більше, ніж було запланованою.
Друге питання, яке пов'язане з так званими "парадом суверенітетів". Відповідь можна почати з другої половини: чи можна транспортувати хімічну зброю? Дуже часто тут приймаються політичні рішення, зумовлені небажанням дати дозвіл на перевезення ХЗ по "своїй" території. Свого часу мешканці селища Камбарка, поблизу якого лежить 6000 тон люїзиту, стали вимагати вивезти його з "їхньої" території. Одночасно мешканці найближчої залізничної станції заявили, що ляжуть на полотно і не пропустять страшний вантаж через "свою" територію. Таким чином, у новому законі про знищення ХЗ сказано, що перевозити ХЗ не можна, а знищувати її треба на місцях збереження (як і в американців). Це означає, що треба побудувати сім заводів із знищення хімічної зброї (за числом складів). І все це треба зробити за 10 років. Чи можливо це? Для цього треба розглянути питання про допустиму – екологічно, економічно, психологічно, технологічно, політично тощо – технологію знищення ХЗ.
У [14] розповідається про проект, розроблений в Арзамасі-16. Ось його сутність. Уся хімічна зброя звозиться під міжнародним контролем до готових шахт на Новій Землі, нашому ядерному полігоні. Із погодженням і під контролем представників ядерних держав проводяться декілька малих ядерних вибухів (по 10 кілотонн кожен). їх треба за розрахунками всього чотири – кілотонна ядерна на кілотонну хімічну (усього треба знищити 40 кілотонн ОР). Транспортування і складування можна завершити за рік, вибух – за мілісекунди.
Саме цей проект можна (за С.С. Юфітом) вважати найкращим з усіх проектів із знищення ХЗ. Він враховує той факт, що дуже часто "людський фактор" – одна з головних причин техногенних аварій, унаслідок чого діяти треба швидко, оскільки в протилежному випадку можуть скластися аварійні ситуації різного рівня. Вже перший етап проекту Арзамаса-16 має переваги: замість семи складів ХЗ, що спричинить значне соціальне напруження, уся ХЗ зберігатиметься в шахтах Нової Землі і згодом буде знищена під жорстким міжнародним контролем. У цьому проекті таким чином дві найстрашніші зброї, створені людиною, знищать одна одну. Саме зараз, коли озлобленість квазі-"зелених" організацій ущухла, коли всі квазі-політики вже використали "зелений" рух задля своїх цілей, можна за допомогою засобів масової інформації пояснити пересічним громадянам всі переваги, відносну безпеку й економічну доцільність проекту Арзамас-16.
Щодо найгіршого проекту із знищення ХЗ, то це проект використання ракетного двигуна для знищення ХЗ. Таку технологію було описано в одній з російських газет та згодом фактично "розгромлено" як дуже екологічно небезпечну і технологічно нездійсненну у книзі [14].
Декілька слів про досить реалістичну російську технологію знищення ХЗ. Вона складається з першої стадії – детоксикації ОР і подальшому знищенні утворених відходів (друга стадія). Недолік її у тому, що на тонну ОР утворюється 4 тонни відходів, хоча це вже не токсичні речовини, хоча й не безпечні. Але їх пропонується бітумінізувати, тобто використовувати прийом, застосований для переробки радіоактивних відходів. Відходи ці четвертого ступеня небезпеки, їх можна транспортувати і переробляти без будь-яких обмежень, тобто перетворювати на те, що нагадує асфальт. Цей метод розроблено для зв'язування радіоактивних відходів і технологічно відпрацьовано, існують й інші методи. Все-таки і цей метод в екологічному плані не є досконалим, необхідно його удосконалення і розробка нових технологій.
Утруднює проблему утилізації хімічної зброї і те, що на відміну від США, де більше 20 проектів щодо знищення ХЗ (альтернативних спалюванню) обговорювалися всім суспільством (тобто, були "гласними"), на теренах СНД проекти знищення ОР є закритими. Реальний вихід може бути знайдено шляхом відкритого конкурсу технологій.
З українських розробок тимчасовий інтерес може представляти спосіб перезатарення отруйних речовин у контейнери СКАРМ, що розробляються і виготовляються фірмою "Піфагор" (Запоріжжя) з відходів феросплавного виробництва.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транскордонні проблеми токсикології довкілля» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи знищення (поховання) хімічної зброї (отруйних речовин)“ на сторінці 1. Приємного читання.
