Розділ «На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону»

Художник розплющив очі й проказав свій присуд:

— Тоді і її, й картину назвемо «Грішна черниця».

Ланкес визнавав лише або — або: голова або хвіст, утопилася або согрішила. У мене він забрав сигарети, обер-лейтенанта кинув у дюни, зжер частину моєї риби, а дівчинці, яка, власне, належала небу, показав нутро нашого бункера, і поки вона ще пливла у відкрите море, грубою, гулястою ногою вже накидав у повітрі картини, вже давав їм назви: «Припливні черниці», «Черниці в час припливу», «Черниці-потопельниці», «Грішні черниці», «Двадцять п'ять тисяч черниць». Поздовжній формат: «Черниці на висоті Трафальґара». Вертикальний формат: «Черниці перемагають лорда Нельсона», «Черниці й вітер в обличчя», «Черниці й погожий вітер», «Черниці пливуть проти вітру». Чорнота, багато чорноти, а поверх криги — зіпсована білизна й блакить: «Висадка союзних військ», або: «Містика, варварство й нудьга» — колишня його назва для бетону, ще від довоєнних часів. І всі ці картини, всі ці вертикальні й поздовжні формати художник Ланкес намалював, коли ми повернулися до Райнланда, він створив цілі черничі серії, знайшов одного торговця, який тими картинам з черницями зацікавився, сорок три з них виставив, сімнадцять спродав колекціонерам, промисловцям, художнім музеям, навіть одному американцеві; торговець дав критикам привід порівняти його, Ланкеса, з Пікассо й своїм успіхом переконав мене, Оскара, відшукати візитку отого доктора Дьоша, імпресаріо, бо не лише мистецтво художника Ланкеса, а й моє мистецтво волало: «Хліба!» Враження трирічного барабанщика Оскара, призбирані в довоєнні й воєнні часи, ще належало за допомогою моєї бляшанки обернути на чисте, дзвінке золото часів повоєнних.