Розділ «На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону»

— Напинають вітрила! — поправив я його.

А втім, відчалювали вони чи напинали вітрила, а їх однаково понесло в бік Кабура. Між собою і сонцем вони тримали парасолі. Тільки одна з них трохи відстала, нахилилася, не спиняючись, щось підняла — і враз випустила з рук. Рештки флотилії — щоб уже не виходити з образу — посувалися, важко долаючи вітер, до обгорілих лаштунків колишнього прибережного готелю.

— Або вона не вибрала якоря, або в неї заклинило стерно. — Ланкес і далі висловлювався мовою моряків. — А отой швидкоплинний корвет — чи це не Аґнета, га?

Корвет чи фрегат, але саме послушка Аґнета, збираючи й відкидаючи дорогою мушлі, посувалася до нас.

— Що ви там збираєте, сестро? — поцікавився Ланкес, хоч і сам це добре бачив.

— Мушлі! — Вона якось по-своєму вимовила це слово й знов нахилилася.

— А хіба вам можна? Це ж бо скарби земнії.

Я заступився за юну послушку:

— Помиляєшся, Ланкесе. Мушлі ніколи не були скарбами земними.

— Тоді вони — скарби морські. Хоч круть, хоч верть, це — скарби, а володіти скарбами черницям не можна. Для них що головне? Бідність, бідність і ще раз бідність. Чи не так, сестро?

Послушка Аґнета всміхнулася, показавши свої випнуті зуби:

— Та я беру мушель небагато. Для дитячого садочка. Діти так люблять ними бавитись, а моря ще зроду не бачили.

Аґнета вже стояла перед входом до бункера й окинула своїм черничим поглядом те, що було всередині.

— А вам до вподоби наша хижка? — делікатно підсокирювався я.

Зате Ланкес не церемонився:

— Та ви погляньте лишень, яка в нас вілла, сестро! Ми за це грошей не беремо!

Послушка стояла й гострими носаками черевичків, що визирали з-під цупкої тканини, шкребла пісок. Часом вона навіть сколупувла його, а вітер підхоплював і жбурляв на нашу рибу. Трохи невпевнено й тепер уже вочевидь світло-карими очима Аґнета подивилася на нас і на стіл між нами.

— Цього нам не можна робити, — промовила вона, спонукаючи нас заперечити.

— Та чого там, сестро! — рішуче відмів художник усі труднощі й підвівся. — Знаєте, а він усередині досить нічогенький, наш бункер. А з бійниць видно весь берег.

Черниця й далі вагалася і, мабуть, уже понабирала повні черевички піску. Ланкес випростав руку в бік входу до бункера. Орнамент на бетоні давав чіткі орнаментальні тіні.