Розділ 5

— Лацно, — сказав Мінхо. — Арисе, починай. Розповідай.

Новачок сидів навпроти Томаса; двоє глейдерів обабіч од нього відсунулися на краї ліжка. Арис похитав головою.

— Е ні. Ви перші.

— Та ну? — зронив Мінхо. — А може ми спершу виб’ємо весь дрист із твоєї гнилої голови? А потім знову надамо слово.

— Мінхо, — суворо осмикнув його Ньют. — Не…

— Та годі, чувак! — сказав Мінхо і тицьнув у Ариса. — Звідки нам знати — може, цей шлапак узагалі з Творців. Це «БЕЗУМ» його підіслав стежити за нами. Раптом це він повбивав наших рятівників? Двері замкнені, ніхто сторонній увійти не міг! Мене бісить, що він тут отак козириться, коли нас двадцятеро, а він один. Нехай розповідає перший.

Томас подумки застогнав. Одне він знав напевно: Арис ніколи не розкриється, якщо Мінхо його залякуватиме.

Ньют, зітхнувши, звернувся до новачка:

— Мінхо має рацію. Розкажи, як ти вибрався з бісового Лабіринту. Ми самі через нього пройшли, але тебе не бачили.

Потерши очі, Арис подивився на Ньюта.

— Гаразд, слухайте. Мене закинули у величезний мурований Лабіринт, а до того я нічого не пам’ятаю. Пам’ять стерли, залишили тільки ім’я. Я мешкав там з дівчатами: їх десь півсотні було, — єдиний хлопець. Декілька днів тому ми звідти втекли, і люди, які допомогли нам, влаштували нас у спортзалі. Минулої ночі мене перевели сюди і нічого не пояснили. І що це за дурня, що ви начебто теж були в Лабіринті?

Останні Арисові слова потонули в здивованих вигуках глейдерів. Арис із такою легкістю розповів про те, через що йому довелося пройти, наче описав прогулянку на пляж. Але ж це неймовірно! А якщо це правда, то тоді все набагато складніше. На щастя, Ньют промовив уголос те, що Томас намагався сформулювати:

— Стривай. Ви жили у величезному Лабіринті, на фермі, за мурами, які щоночі зачинялися? Ти і кількадесят дівчат? Ти щось знаєш про почвар — гріверів? Ти з’явився останнім? І все пішло шкереберть, так? А ти був у комі? При тобі була записка з попередженням, що ти останній?

— Ого! Ого! — тільки й мовив Арис, ще Ньют не закінчив. — Звідки ти знаєш? Як…

— Це той самий гнилий експеримент, — уже спокійно виснував Мінхо. — Чи той самий… не знаю. В них були дівчата і один хлопець, а в нас — самі хлопці й одна дівка. «БЕЗУМ», певно, збудував два однакові лабіринти і провів два паралельні тести.

Томас і сам уже подумав про щось таке. Нарешті він достатньо заспокоївся, щоб і собі почати розпитувати. Він глянув на Ариса.

— Ти був пусковиком?

Збентежений не менше за інших глейдерів, Арис кивнув.

— А ти вмієш… — почав був Томас — і не доказав. Здавалося, що, промовляючи ці слова, він зізнається світові у своєму божевіллі.— Ти вмієш подумки спілкуватися з кимсь із дівчат? Ну, телепатично?

Арис уп’явся в Томаса таким поглядом, ніби глейдер щойно розкрив найстрашніший секрет, відомий лише тому, хто сам таке вміє.