Розділ 46

— Переживемо, — Гарріет показала Томасові язика — реально показала язика! — а тоді опустила голову й заплющила очі.

Соня сіла, схрестивши ноги. Здається, їй зовсім не хотілося спати.

— В нас немає вибору. «БЕЗУМ» сказав, що це — наше єдине завдання. І якщо його не виконати, то нас не пропустять до прихистку. Ми помремо в пустелі.

— Ага, я зрозумів, — стенув плечима Томас. — Жертвуєте мною заради власного порятунку. Дуже шляхетно.

Соня втупила в Томаса довгий погляд, і хлопець ледь його витримав. Нарешті дівчина лягла і розвернулася до нього спиною.

Підійшла Тереза з перекошеним од злості обличчям.

— Ви про що базікаєте?

— Ні про що, — буркнула Гаррієт. — Скажи йому, щоб заткнувся.

— Стули пельку, — звеліла Томасу Тереза.

Томас саркастично пирхнув.

— А якщо не стулю — тоді що? Прикінчиш мене?

Тереза нічого не відповіла, тільки дивилася на нього порожнім поглядом.

— Звідки така ненависть? — запитав Томас. — Що я тобі зробив?

Соня і Гаррієт разом обернулися, дивлячись по черзі на Терезу і на Томаса.

— Сам знаєш, — відповіла нарешті Тереза. — І дівчата знають, я їм розповіла. Коли б справа стосувалася тільки тебе, я не опустилася б до твого рівня й не вбивала тебе. Ми робимо це, бо не маємо вибору. Пробач. Життя важке.

«В її очах щось майнуло?» — подумав Томас. На що вона натякає?

— Про що це ти — «не опустилася б до мого рівня»? Я не вбивав друга, рятуючи свою дупу. Ніколи.

— Я теж. Тому й рада, що ми не друзі,— вона відвернулася.

— То що я тобі зробив? — швидко спитав Томас. — Пробач, у мене провали в пам’яті… сама розумієш, у нас тут у всіх таке. Нагадай мені.

Тереза, обернувшись, кинула на нього палючий погляд.