Розділ 39

Чи, може, Томас усе вигадує і Бренді на нього начхати?

Мінхо, підійшовши, подав йому руку.

— Ну ж бо, чувак. Голівонька болить чи ні, а треба забиратися. Не знаю, скільки ще ми зможемо тих гнилих в’язнів нагорі тримати під контролем.

— В’язнів?

— Ну, як там вони називаються… Не можна їх відпускати, поки ми не виберемося. Нагорі десяток наших тримають двадцятьох. І скажу я тобі, психи цим не вельми задоволені. І дуже скоро їм може спасти на думку, що в них явна перевага. Щойно вивітриться хміль.

Томас підвівся, цього разу трохи повільніше. У голові гримотіло від болю, і з кожним ударом очі ніби вичавлювало зсередини. Томас склепив повіки й почекав, аж перестане обертатися кімната, потім втягнув повні легені повітря і промовив:

— Зараз минеться.

— Оце мачо, — посміхнувся Мінхо. — Ходімо.

Томас пішов за приятелем до сходів. На мить зупинився біля Бренди, але нічого не сказав. Мінхо озирнувся й поглядом наче запитав: «Що це з нею?» У відповідь Томас похитав головою.

Мінхо стенув плечима й почав підніматися, а Томас трохи затримався з Брендою. Вона, здавалося, не квапилася виходити з приміщення. І не хотіла зустрічатися з Томасом очима.

— Пробач, — зронив Томас, шкодуючи про грубі слова. — Якось воно різко вийшло…

Вона звела на нього погляд.

— Та мені начхати на тебе і на твою подружку. Я просто танцювала, розважалася, поки не почалася колотнеча. Ти що — вирішив, ніби я закохалася в тебе? Просто до смерті хочу стати з тобою під вінець? Розслабся.

В її словах було стільки люті, що Томас позадкував, ніби вона йому ляпас дала. Не встиг він відповісти, як Бренда вже побігла сходами нагору, важко зітхаючи і тупаючи ногами. Ніколи ще Томас не тужив так за Терезою, як тої миті. Підкоряючись примсі, він подумки покликав подругу. Але вона й досі не озивалася.

Сморід ударив у ніздрі ще на підході до приміщення, де вчора вони танцювали.

Піт і блювота.

Повсюди лежали тіла: хтось спав, хтось згорнувся калачиком і тремтів, а хтось на вигляд був геть мертвий. Хорхе, Ньют і Арис ходили навколо них з ножами напоготові.

Побачив Томас і Казана та інших глейдерів. Забувши про пульсування в голові, він відчув полегшення і радісне піднесення.

— Хлопці, що з вами трапилося? Де ви були?

— Гей, це ж Томас! — заревів Казан. — Живий і такий самий бридкий!