Розділ 37

Бренда ж, навпаки, вже потягнулася до кухля.

— Ні! — вигукнув Томас — й одразу поквапився загладити свій промах. — Тобто, нам не можна починати з випивки. Ми так довго бігали без води, що починати слід з води. І… поки що потанцюємо.

Томас намагався поводитися невимушено, однак внутрішньо скулився, усвідомлюючи, що виглядає ідіотом, — а надто коли Бренда якось дивно на нього подивилася.

У спину вперлося щось маленьке і тверде. Томасові й обертатися не треба було, щоб зрозуміти, що це пістолет Білявця.

— Я запропонував випити, — нагадав Довговолосий. І люб’язність враз зникла з його татуйованого обличчя. — Це нечемно — відмовлятися від частування, — і він знову простягнув кухлі.

Томас запанікував. Якщо й були сумніви, вони розвіялися: з напоями щось не так.

Білявець ще сильніше втиснув цівку пістолета Томасові в спину.

— Рахую до одного, — промовив він хлопцеві на вухо. — До одного.

Томас більше й думав. Схопивши кухоль, одним духом перехилив його. Коричнева каламуть обпекла стравохід, і Томас закашлявся.

— Твоя черга, — сказав Довговолосий, простягаючи питво Бренді.

Глянувши на Томаса, дівчина взяла кухоль і випила, навіть не скривившись.

Забравши кухлі, Довговолосий усміхнувся.

— Оце я розумію! Тепер ідіть танцювати!

Щось дивне почало коїтися у Томаса в животі. Тілом розлилося приємне, заспокійливе тепло. Міцно обійнявши Бренду, він повернувся з нею в юрму. Щоразу, коли губи дівчини торкалися його шиї, Томаса накривала хвиля задоволення.

— Що це було? — запитав він, ледве обертаючи язиком.

— Якась гидота, — відповіла Бренда. Томас заледве почув її.— Наркотики. В мене кумедні відчуття…

«Ага, — подумав Томас. — Кумедні». Кімната раптом почала обертатися — значно швидше, ніж кружляли в танці Томас із Брендою. Обличчя танцюристів видовжилися, замість ротів зяяли чорні діри. Музика вповільнилася й наче аж загусла, голос співака звучав низько і якось розтягнуто.

Відхилившись від Томаса, Бренда обхопила його обличчя долонями і зазирнула йому в очі, хоча, здається, не могла сфокусувати на ньому погляду. Вона була прегарна. Гарнішої за неї Томас досі ще не стрічав. Довкола все розпливалося, затьмарювалося. Томас розумів, що відключається.

— Може, так навіть краще? — промовила Бренда. Міміка вуст не збігалася з промовленими словами. Голова дівчини рухалася по колу, немов відокремлена від шиї.— Може, вийде прибитися до них? Будемо щасливі, поки ми ще не кінчені,— вона посміхнулася неприродною, тривожною посмішкою. — А тоді можеш мене вбити.

— Ні, Брендо, — відповів Томас, але голос його звучав наче за мільйони миль — наче з надр нескінченного тунелю. — Не…