Розділ 18

— Як ви потрапили в Пекло? — не звернувши уваги, поставила зустрічне запитання жінка. — Звідки ви? Як дісталися сюди?

Її слова пролунали дуже осмислено: надто вже ці психи відрізнялися від тих, які намагалися дістатися до глейдерів кілька днів тому. Ті психи нагадували тварин, а ці — людей. І ці люди розуміють, що група глейдерів з’явилася нізвідки, адже за містом нічого немає.

Пошепотівшись про щось із Ньютом, Мінхо підійшов до Томаса.

— Що відповімо?

Томас гадки не мав.

— Не знаю. Правду? Гірше вже не буде.

— Правду? — саркастично повторив Мінхо. — Чудова ідея, Томасе. Ти геній, а втім, як завжди, — він розвернувся до психів. — Нас прислав «БЕЗУМ». Ми вийшли в пустелю через тунель, вилізли з люка всього за декілька миль на південь звідси. У нас завдання пройти сотню миль, перетнути Пекло. Вам це про щось говорить?

І цього разу психи наче не почули жодного слова.

— Не всі психи кінчені,— промовив чоловік. — Не всі гірш ніж кінчені…— (Останнє слово він промовив так, ніби це назва, термін). — Усі на різних стадіях. А вам ліпше швидко з’ясувати, з ким дружити й від кого ховатися. А кого і вбивати. І з’ясувати швидко, коли йдете нашим шляхом.

— Яким це вашим? — запитав Мінхо. — Ви з того міста? Там усі психи? Ви хоч маєте харчі?

Томасу, як і Мінхо, кортіло розпитати чужинців. На язиці крутився, напевне, мільйон запитань. Може, зв’язати цих психів і вибити з них все, що треба? Судячи з усього, вони зовсім не налаштовані допомагати: психи знову пішли в обхід хлопців, тільки у зворотному напрямку.

Завершивши коло, вони стали так, що далеке місто опинилося між ними й гуртом глейдерів. Наостанок жінка промовила:

— Якщо ви не хворі, то невдовзі заразитеся. Як і ті, інші. Які мають вас убити.

Розвернувшись, незнайомці побігли назад до будівель. Томас та інші глейдери вражено дивилися їм услід. Невдовзі психи зникли в гарячому мареві й поросі.

— Інші? — промовив хтось. Мінхо? Казан? Томас не розчув, проводжаючи очима психів, що віддалялися, і розхвилювавшись через Спалах.

— Напевно, це мої,— сказав Арис. Томас нарешті змусив себе перевести погляд.

— Група «В»? — запитав він у новачка. — Вони вже в місті?

— Агов! — різко промовив Мінхо. — Кого це хвилює? Не про них треба думати, а про ліки.

Томас згадав про татуювання, вибите в нього на шиї, і здригнувся.

— А раптом вбити повинні не всіх нас? — він вказав на свою шию, де темніла зловісна мітка. — Може, вона мала на увазі тільки мене? Ти ж не бачив, на кого та психопатка дивилася.