Розділ 13

— Ніхто за ніч не передумав? — перепитав Мінхо. — Кажіть зараз, бо буде запізно. Якщо там, куди ми рушаємо, який-небудь шлапак раптом накладе в штани й захоче повернутися, я сам його поверну — тільки зі зламаним носом і потовченими яйця.

Томас перевів погляд на Ньюта, який, обхопивши голову руками, застогнав.

— Ньюте, проблеми? — незвично суворим голосом запитав Мінхо. Вражений Томас чекав, що Ньют відповість.

Старший хлопчина, здається, здивувався.

— А… ні. Просто тішуся твоєму неймовірному таланту ватажка.

Відсмикнувши комір, Мінхо показав усім татуювання на шиї.

— Що тут сказано, баклан?

Ньют роззирнувся ліворуч-праворуч, на щоки йому наповз рум’янець.

— Мінхо, ми в курсі, що ти бос. Пригальмуй.

— Пригальмуй сам, — Мінхо тицьнув у Ньюта пальцем. — Нема часу на цей дрист. Тому стули пельку.

Томас тільки сподівався, що Мінхо викаблучується, аби ствердитися в ролі ватажка. І якщо так, то це в нього добре виходить.

— Рівно шоста! — вигукнув один з глейдерів.

І наче у відповідь на цю заяву, невидимий бар’єр заволокло туманом, він зробився брудно-білим і непрозорим. За секунду серпанок розсіявся і зник разом із бар’єром. Томас одразу ж помітив зміни: в стіні навпроти утворилася широка мерехтлива ділянка тьмяно-сірого кольору.

— Вперед! — вигукнув Мінхо, завдаючи мішок на плече. В другій руці він стискав кульок з водою. — Не штовхайтеся. В нас п’ять хвилин. Я перший, а ти, — він вказав на Томаса, — замикаєш колону. Пересвідчишся, щоб ніхто не залишився.

Томас кивнув, намагаючись угамувати нерви, які просто палали від напруги, і витер з чола піт.

Мінхо підійшов до сірої стіни, зупинився просто перед нею. Томас ніяк не міг зосередити погляд на мерехтливій, нестійкій поверхні прямтрансу. Тіні танцювали й вирували. Стіна пульсувала й розпливалася, так наче щомиті могла зникнути.

Мінхо обернувся до хлопців.

— Побачимося на тому боці, шлапаки.

Він ступив крок, і стіна сірої імли поглинула його цілком.