Розділ «32»

— Отже, цього разу Спільнота милосердя шитиме ковдри в Інглсайді? — запитав лікар Блайт. — Ставте на стіл ваші розкішні наїдки, Сьюзен, і приготуйте кілька віників, щоб вимітати клапті розшматованих репутацій опісля зборів.

Сьюзен стримано всміхнулася, як жінка, терпляча до відсутності в чоловіків розуміння найважливіших речей, та насправді всміхатися їй не кортіло, аж доки були завершені всі приготування до вечері.

— Пиріг із курятиною, — на ходу бурмотіла вона, — картопляне пюре й горошок — це буде основна страва. Та ще й яка добра нагода витягти вашу нову мереживну скатертину, пані Блайт, дорогенька. Такої досі не було ні в кого в Глені, отож, я певна, вона справить сенсацію. Я вже уявляю лице Аннабел Клоу, коли та побачить її. А ви візьмете синьо-сріблястий кошик на квіти?

— Так, і заповню його братками й жовто-зеленою папороттю із кленового гаю. А ви, Сьюзен, поставте десь поблизу ваші чудові рожеві герані — у вітальні, якщо шитимемо там, а чи на терасі: якщо буде тепло, винесемо роботу надвір. Добре, що в нас лишилося стільки квітів. Сад ніколи ще не був такий гарний, як цього літа, правда, Сьюзен? Хоча я кажу це щоосені.

Годилося обміркувати ще безліч деталей. Кого посадовити з ким — не можна було, наприклад, садовити пані Міллісон поряд із пані Мак-Крірі. З якоїсь таємничої причини ці дві добродійки не розмовляли одна з одною ще зі шкільних років. Та й кого запросити — бо ж господиня мала право покликати кількох гостей, окрім членів Спільноти милосердя.

— Я хочу запросити пані Вест і пані Кемпбелл, — мовила Енн.

Сьюзен поглянула на неї з певним сумнівом.

— Вони нові люди тут, пані Блайт, дорогенька, — сказала вона так, як могла би сказати: «Вони крокодили».

— Колись і ми з лікарем Блайтом були тут новими людьми, — відказала Енн.

— Таж лікарів дядько мешкав тут кількадесят років! А про цих Бестів і Кемпбеллів ніхто нічого не знає. Але, звісно, це ваш дім, пані Блайт, дорогенька, і хто я така, щоб не дозволяти вам кликати тих, кого хочеться? Пригадую, колись ми шили в дружини Картера Флегга й вона запросила сторонню жінку. Та прийшла у фланелевій сукні, пані Блайт, дорогенька, — мовляв, не думала, буцім на збори Спільноти милосердя треба гарно вбиратися. Ну, бодай із пані Кемпбелл такого не буде. Вона страшенно любить гарні плаття… хоч я не можу уявити себе на службі Божій у сукні кольору блакитної гортензії.

Енн також не змогла, проте не наважилася всміхнутися.

— Як на мене, Сьюзен, та блакитна сукня пасувала до її сріблястих кіс. І, до речі, пані Кемпбелл запитувала ваш рецепт аґрусового варення. Вона їла його на святі врожаю, і їй надзвичайно засмакувало.

— Авжеж, пані Блайт, дорогенька, не кожен уміє варити аґрусове варення, — і блакитна сукня більше не викликала обурення. Відтоді пані Кемпбелл могла прийти будь-куди в костюмі жительки острова Фіджі, і Сьюзен оборонила б її від закидів.

Рік поволі старів, та осінь іще нагадувала літо, і день зборів скидався радше на червневий, ніж на вересневий. Члени Спільноти милосердя зійшлися в Інглсайд у передчутті приємної балачки й смачної вечері, та ще й охочі розглянути нові модні речі, позаяк пані Блайт недавно їздила до міста. Сьюзен, котра вже не переймалася господарськими клопотами, виступала, мов пава, проводячи дам у вітальню й переможно думаючи, що жодна з них не має на собі фартуха, обшитого п’ятидюймовим мереживом із нитки номер сто. Тиждень тому Сьюзен дістала приз за це мереживо на виставці в Шарлоттауні, де зустрілася з Ребеккою Дью, і повернулася додому найщасливішою жінкою на Острові Принца Едварда.

Сьюзен ретельно пильнувала свій вираз обличчя, проте її думки належали тільки їй, тож іноді й були приперчені дрібкою зловтіхи.

«Сілія Різ, як завжди, шукає, що б узяти на глум. Ну, за нашим столом вона такого не діждеться, то вже напевно. Майра Мюррей у червоній оксамитовій сукні — надто вже пишно, як на швацьке зібрання… але, мушу визнати, їй личить, і хай там що, це все-таки не фланель. Агата Дрю… окуляри, як завжди, на торочці. Сара Тейлор… це, мабуть, останні її збори — пан лікар запевняє, що серце в неї геть кепське, але ж яка сила духу! Жінка Дональда Різа, на щастя, не привела своєї Мері-Анни, та звісно, ми про неї ще почуємо, і немало. Джейн Берр із Верхнього Глена не належить до Спільноти милосердя… треба перелічити ложки після вечері. Берри всі на руку хапкі. Кендейсі Крофорд… нечасто вшановує збори своєю присутністю, але шиття — добра нагода похвалитися своїми тонкими пальцями й обручкою з діамантом. Нижня спідниця в Емми Поллок вистромилася, аякже… вродлива жінка, та геть легковажна, як усі в їхній сім’ї. Тіллі Мак-Алістер, тільки спробуй перекинути варення на скатертину, як ти зробила на зборах у Палмерів. Марта Кротерс… бодай раз повечеряє як слід. Шкода, що вона не змогла привести чоловіка — я чула, він мусить їсти ледь не самі горіхи. Пані Бакстер… кажуть, її чоловік, церковний староста, нарешті віднадив Гарольда Різа від Міни. Гарольд — безхребетний хлопчина, а такому не судилося здобути красуню. Отже, швачок достатньо, щоб шити одразу дві ковдри й засиляти нитки».

Дами взяли роботу на широку терасу й невдовзі в усіх були зайняті як руки, так і язики. Енн і Сьюзен поралися на кухні, завершуючи останні приготування до вечері, а Волтер, який того дня мав хворе горло й не пішов до школи, сидів на сходинці, невидимий поза густою пеленою виноградних пагонів. Йому подобалося наслухати захопливі, дивовижні розмови старших — розмови, які можна було обмірковувати, вплітаючи в барвисту тканину життя; розмови, що являли сторонньому вуху всі перемоги й поразки, комедії й трагедії, печалі й радості всіх родин у Чотирьох Вітрах.

Поміж усіх присутніх дам найбільше Волтерові подобалася пані Майра Мюррей, котра весело й заразливо сміялася і мала променисті зморшки в кутиках очей. Вона переповідала найпростіші історії так, що ті оживали й сповнювалися глибокого сенсу, вона несла радість усюди, куди приходила, вона була така гарна у своїй оксамитовій сукні, з виткими косами та крихітними червоними сережками у вухах. Найдужче не любив він худої, як тріска, пані Чабб — можливо, тому, що вона була якось назвала його «хворовитим дитям». Пані Мілгрейв нагадала йому розгодовану сіру квочку, а пані Клоу була достеменно схожа на ходяче барильце. Молода пані Рейсом із косами кольору меляси, була дуже вродлива — «надто вродлива, як на фермерську жінку», мовила Сьюзен, коли та віддавалася за Дейва Ренсома. Ще одна юна молодиця — пані Макдугал — скидалася на сонний білий мак. Едіт Бейлі, гленська кравчиня, з її попелясто-срібним волоссям і пустотливими чорними очима, геть не здавалася приреченою на довічне дівування. Волтер дуже любив пані Мід, найстаршу з-між швачок — вона мала мудрі лагідні очі й слухала більше, ніж говорила — і не любив Сілії Різ, що хитро поглядала довкола, так, мовби потай глузувала з кожного стрічного.

Швачки ще не взялися до справжньої розмови — вони говорили про погоду й вибирали візерунок для ковдр — отож Волтер думав про красу стиглої передвечірньої години, про ближню галявину, обсаджену стрункими гордими деревами, про світ, погідний і довірливий, що мовби лежав у золотих обіймах великої доброї Істоти. Листя, забарвлене дотиком осені, плавно спадало на землю, проте на тлі цегляних стін будинку відважно яскріли рожеві алтеї, а тополі чаклували, вимахуючи гілками понад стежкою, що вела до клуні. Волтер так натхненно впивався цією красою, аж розмова швачок устигла набрати сили, перш ніж його пробудив із заціпеніння голос пані Міллісон.