Розділ «4»

— У жодному разі, — сказав лікар Блайт, і з його тону Джем зрозумів усе.

Дарма й сподіватися, що тато змінить думку чи мамі вдасться переконати його. Безперечно було, що в цьому вони одностайні. Горіхові очі Джема потемніли від гніву й розчарування, коли він утупив лютий погляд у своїх жорстоких батьків — тим лютіший, що вони спокійно собі вечеряли, наче нічого страшного й не сталося, із дратівною байдужістю до його сердитого виразу. Звісно, тітонька Мері-Марія помітила цей вираз — ніщо не могло сховатися від її понурих блякло-синіх очей, — але її це, здається, хіба потішило.

Усе пообіддя Джем бавився з Берті-Шекспіром Дрю — Волтер пішов у старий Дім Мрії в гості до Кеннета й Персіс Форд — і Берті-Шекспір сказав йому, що всі хлопчаки з Глена підуть надвечір до старого капітана Білла Тейлора, дивитися, як той зробить на руці його кузена Джо Дрю татуювання у формі змії. Він, Берті-Шекспір, також піде, і чи не хоче Джем із ними? Буде смерть як цікаво. Джем негайно захотів долучитися, і ось тепер йому кажуть, що про це не може бути й мови.

— Уже бодай тому, — пояснив тато, — що до гавані звідси дуже далеко. Хлопці повернуться пізно, а ти маєш лягати о восьмій.

— Коли я була мала, мене щодня вкладали спати о сьомій, — докинула тітонька Мері-Марія.

— Ти мусиш вирости, Джеме, щоб так далеко ходити вечорами, — сказала мама.

— Але ж ви самі казали минулого тижня, що я вже великий! — обурено вигукнув Джем. — А відтоді я ще трохи виріс! Чи ви гадаєте, я немовля? Берті-Шекспір теж іде, а він мій одноліток.

— Так багато дітей хворіє на кір, — похмуро озвалася тітонька Мері-Марія. — Якби ти пішов із ними, Джеймсе, то теж міг би заразитися.

Джем ненавидів, коли його кликали Джеймсом. А вона робила це постійно.

— Я хочу заразитися! — сердито заперечив він, але вмовк, перехопивши татів погляд. Тато нікому не дозволяв грубіянити тітоньці Мері-Марії. Джем ненавидів тітоньку Мері-Марію. Тітонька Діана й тітонька Марілла були дуже милими тітоньками, але тітонька Мері-Марія виявилася чимось зовсім новим для Джема.

— Добре, — сказав він розлючено, поглядаючи на маму, щоб ніхто не здогадався, що він звертається до тітоньки Мері-Марії, — якщо не хочете мене любити — ви не мусите. Але як вам це сподобається, коли я поїду геть, полювати на тигрів в Африці?

— В Африці немає тигрів, синку, — лагідно відказала мама.

— Тоді на левів! — закричав Джем. Вони заповзялися довіку тицяти його носом у кожну найменшу помилку? Вони хочуть довіку глузувати з нього? Ну, то він їм покаже! — Чи скажете, що в Африці немає левів? В Африці повно левів! Цілі мільйони левів!

Мама й тато знову лише всміхнулися, на превелике обурення тітоньки Мері-Марії. Дитячим грубощам нізащо не слід потурати.

— Ти краще поїж, — мовила Сьюзен, розриваючись між співчуттям до Джема й усвідомленням, що лікар і пані Блайт цілком слушно забороняють синові йти з ватагою сільських хлопчаків до капітана Білла Тейлора, старого п’яниці, який мав у Глені надзвичайно кепську репутацію. — Ось твоє імбирне печиво з вершками, Джеме, дорогенький.

Імбирне печиво з вершками було найулюбленішим Джемовим наїдком. Але того дня навіть печиво не мало чарівної сили, здатної вгамувати бентежну душу.

— Не хочу! — відказав набурмосений Джем, а тоді підвівся й вийшов із-за столу, озирнувшись побіля дверей, щоб кинути останній виклик батькам. — Я все одно не ляжу спати до дев’ятої! А коли виросту, то взагалі спати не ляжу, ніколи! Цілу ніч гулятиму, кожної ночі… весь розмалююся татуюваннями… і буду такий поганий… препоганючий. От побачите!

— «Щоночі» звучить краще, ніж «кожної ночі», синку, — відповіла мама.

Невже вони нічого не розуміють?