Розділ «32»

— А ви чули, що трапилося зі Старшим Джимом Мак-Алістером у суботу в крамниці Мілта Купера? — запитала пані Міллісон, прагнучи обговорити веселішу тему, ніж привиди й женихи-ошуканці. — Улітку він звик сидіти там на залізній грубі; але суботній вечір був холодний, тож Мілт розпалив вогонь. Джим зайшов… усівся й обпік свій…

Замість сказати, що ж він обпік, пані Міллісон мовчки поплескала відповідну частину свого тіла.

— Свій зад, — серйозно мовив Волтер, вистромивши голову з-за виноградних пагонів. Він простодушно гадав, що пані Міллісон забула потрібне слово.

Швачки нажахано вмовкли. Невже Волтер Блайт сидів там увесь час? Кожна пригадувала нинішні історії — чи не були вони аж надто негодящі для дитячих вух? Та й пані Блайт вельми прискіпливо ставилася до того, що чують її сини й доньки. Перш ніж паралізовані від ляку дами знов спромоглися заговорити, із кухні вийшла Енн і покликала всіх до столу.

— Ще десять хвилин, пані Блайт. Тоді в нас будуть готові обидві ковдри, — відповіла Елізабет Кірк.

І ковдри були готові — їх розгорнули, струснули, розгладили, ними помилувалися.

— Цікаво, хто спатиме попід ними, — замислилася Майра Мюррей.

— Можливо, юна мати пригортатиме свого первістка під однією з них, — мовила Енн.

— Чи малі діти згорнуться попід ними холодної ночі в прерії, — зненацька озвалася панна Корнелія.

— Чи змученому ревматизмом старому буде під ними тепліше й легше, — додала пані Мід.

— Надіюся, ніхто не вмре попід ними, — печально проказала пані Бакстер.

— Знаєте, що сказала мені Мері-Анна, коли я виходила з дому? — мовила пані Різ, ідучи з усіма до їдальні. — «Мамо, — сказала вона, — не забудьте з’їсти геть усе, що вам покладуть на тарілку».

Опісля чого вони сіли, і їли, і пили во славу Господа, бо ж добре попрацювали вдень; і все-таки в більшості з них було дуже мало лихого.

Потім усі верталися додому. Джейн Берр ішла до села разом із пані Міллісон.

— Треба запам’ятати всі страви — розповісти мамі, — журливо мовила Джейн, несвідома того, що в цю мить в Інглсайді Сьюзен перелічує ложки. — Вона прикута до ліжка хворобою, проте любить слухати мої перекази. Їй так засмакувала б нинішня вечеря.

— І стіл був, наче з картинки в журналі, — притакнула пані Міллісон і зітхнула: — Зготувати я й сама добряче можу, але мені не вдається прибрати їдальню хоч із якоюсь дещицею стилю. Що ж до малого Волтера — я залюбки відшмагала б його зад. Як він мене налякав!

— Певно, весь дім завалений вигадками й плітками? — уїдливо мовив Гілберт.

— Я не шила, — відповіла Енн, — тож і не чула розмови.

— Ви ніколи й не чуєте, рибонько, — запевнила панна Корнелія; вона лишилася, щоб допомогти Сьюзен перев’язати ковдри шворкою. — Коли ви шиєте, вони не базікають. Гадають, що ви не схвалюєте пліток.

— Усе залежить від того, яких, — мовила Енн.