Розділ «16»

Упродовж тієї й кількох наступних ночей Енн годинами не спала, міркуючи про Олдена та Стеллу. Їй здавалося, що Стелла мріє про шлюб, власний дім і дітей. Якось надвечір дівчина попросила дозволити їй скупати маленьку Ріллу. «Так приємно купати її — пухкеньку, крихітну, з такими чарівними ямочками, — сказала вона й сором’язливо додала: — Як гарно, пані Блайт, коли до тебе тягнуться маленькі шовковисті рученята. Діти такі досконалі, правда?» Шкода буде, якщо ці потаємні сподівання не розквітнуть через примхи свавільного батька.

То був би ідеальний шлюб. Але як його влаштувати, коли всі причетні до цієї справи такі норовливі й уперті? Адже впертістю й норовливістю можна було дорікнути не тільки старшому поколінню. Енн припускала, що й Олдену, і Стеллі властиві ті самі риси. Тут годилося діяти інакше, ніж у попередніх випадках. Аж раптом, саме вчасно, Енн згадала батька Дові.

Відтак вона повеселішала й узялася до справи. Тепер Олден і Стелла, думалося їй, уже однаково, що одружені.

Часу гаяти не випадало. Олден, який жив у Гарбор-Геді й відвідував англіканську церкву на тім боці затоки, здається іще не знайомий зі Стеллою Чейз… можливо, досі навіть не бачив її. Упродовж останніх кількох місяців він не впадав за жодною дівчиною, проте міг почати в будь-яку мить. У пані Джанет Свіфт із Верхнього Глена гостювала дуже вродлива небога, а Олден завжди цікавився новими дівчатами. Отже, найперше, що треба зробити — це познайомити їх зі Стеллою. Але як? Усе мало відбутися під нібито безневинним приводом. Енн довго сушила собі голову, та не змогла вигадати нічого кращого, ніж улаштувати вечірку й запросити їх обох. Їй не надто подобалася ця думка: надворі панувала нестерпна спека, а молодь у Чотирьох Вітрах була така гамірна. Енн знала, що Сьюзен не дозволить кликати гостей, не прибравши кожного закутка в домі, від горища до льоху; а Сьюзен того літа потерпала від спекотної погоди. Проте будь-яка шляхетна мета вимагає жертв. Джен Прінгл, бакалавр гуманітарних наук, написала, що приїде в Інглсайд із давно обіцяним візитом, і то був слушний привід для вечірки. Доля, здавалося, сприяла Енн. Джен приїхала, запрошення були розіслані, і Сьюзен прискіпливо давала лад усьому будинку. Найспекотніші дні вони з Енн провели на кухні, готуючи наїдки до вечірки.

Увечері напередодні гостини Енн була геть виснажена. Надворі немилосердно пряжило, Джем лежав у ліжку з нападом, як побоювалася Енн, апендициту, хоча Гілберт безтурботно заявив, що син лише об’ївся зелепух. Миршавко був ледь не до смерті обпечений після того, як Джен, воліючи помогти Сьюзен, перекинула на нього в кухні цілу каструлю окропу. Енн боліла кожна кісточка в тілі, боліла голова, боліли ноги, боліли очі. Джен у невеличкім товаристві молоді пішла на прогулянку до маяка, порадивши їй лягти спати; утім, Енн сиділа на ганку серед вогкої прохолоди після денної грози й розмовляла з Олденом Черчиллем, який прийшов по ліки від бронхіту для матері, проте відмовився зайти в дім. Для Енн то був справжній дарунок небес — їй-бо хотілося поговорити з ним. Вони приятелювали, позаяк Олден часто заходив до Інглсайду по ліки.

Олден сидів на сходинці, зіпершись головою на стовпчик ґанку. На думку Енн, він був вродливим хлопцем: високий, широкоплечий, із мармурово-білим обличчям, що ніколи не засмагало, жвавими синіми очима й густо-чорною, цупкою, коротко підстриженою чуприною. У нього був веселий голос і приємні шанобливі манери, що незмінно завойовували серця жінок будь-якого віку. Він провів три роки в Королівській учительській семінарії й хотів податися до Редмондського коледжу, але мати, «звернувшись до Біблії», відмовила йому в цім, і Олден, не надто зажурений, почав опікуватися фермою. Йому, як запевняв він Енн, подобалася ця справа, що давала свободу, незалежність і можливість працювати на свіжім повітрі; він успадкував материн діловий хист і привабливу вдачу батька. Отож не дивина, що його вважали дуже вигідною партією.

— Олдене, я хочу попросити вас про послугу, — мовила Енн із чарівною усмішкою. — Адже ви не відмовите мені?

— Звісно, пані Блайт, — сердечно відповів Олден. — Ви тільки скажіть, що вам потрібно. Ви ж знаєте, для вас я зроблю все, що завгодно.

Олденові справді подобалася пані Блайт і для неї він був готовий на будь-які послуги.

— Тільки, боюся, вам це буде нудно, — занепокоєним голосом додала Енн. — Бачте… я хочу, щоб Стелла Чейз гарно провела час на завтрашній вечірці. Я боюся, що вона занудьгує… у неї тут іще мало знайомих… більшість її тутешнього кола — принаймні хлопців — молодша за неї. Запросіть її на танець і простежте, щоб вона не була самотня. Вона так соромиться чужих людей, а я дуже хочу, щоб їй було весело.

— Я зроблю все, що зможу, — радо пообіцяв Олден.

— Тільки глядіть, не закохайтеся в неї, — сміючись застерегла його Енн.

— Боже милий, пані Блайт! Чому ні?

— Бо я чула, — таємничо відповіла Енн, — що за нею впадає пан Пакстон із Лобриджа.

— Цей зарозумілий блазень?! — зненацька палко вигукнув Олден.

Енн кинула на нього докірливий погляд.

— Що ви, Олдене! Мені казали, що він — дуже приємний юнак, саме такий, який може сподобатись батькові Стелли.

— Невже? — відповів Олден із колишньою байдужістю.

— Так, і я сумніваюся, що навіть йому це вдасться. Очевидно, пан Чейз переконаний, що немає у світі чоловіків, гідних Стелли. Боюся, звичайному фермерові навіть мріяти про це не варто. Отож я не хочу, щоб ви створювали собі клопіт, закохавшись у дівчину, якої вам ніколи не здобути. З мого боку це лише дружнє застереження, і я певна, що ваша мати погодилася б зі мною.