Розділ «15»

Енн із Інглсайду

— Я вирішила зайти до вас, рибонько, — мовила панна Корнелія, — і пояснити все щодо свого дзвінка. То була помилка. Кузина Сара все-таки не померла.

Енн, притлумивши усмішку, запропонувала панні Корнелії стілець на ґанку. Сьюзен, підвівши голову від мереживного комірця, який вона плела для своєї небоги Гледіс, мовила з ретельно витриманою чемністю: «Доброго вечора, пані Еліот».

— Уранці з лікарні надійшла звістка, що вона померла, і я одразу сказала вам, бо вона ж була пацієнткою лікаря Блайта. Але то померла інша Сара Чейз, а кузина Сара жива, і житиме, на щастя, ще довгенько. У вас тут так прохолодно й гарно, Енн, рибонько. Я завжди кажу: коли десь є свіжий вітерець — то це в Інглсайді.

— Ми зі Сьюзен тішилися красі цього зоряного вечора, — мовила Енн, відклавши вбік рожеву муслінову сукню із дрібними зборками, яку шила для Нен, і переплівши пальці рук на колінах. Вона раділа приводові трохи побайдикувати — адже останніми днями ні в неї, ні в Сьюзен геть не було на це часу.

Невдовзі мав зійти місяць, і передчуття його сходу здавалося ще гарнішим, аніж сам схід. Обабіч стежини паленіли тигрові лілеї, а на крилах мрійливого, легковажного вітерцю долинав аромат жимолості.

— Погляньте, як хвиля маків розбивається об стіну саду, панно Корнеліє. Ми зі Сьюзен дуже пишаємося цьогорічними нашими маками, хоча самі й не маємо до них стосунку. Це Волтер навесні випадково розсипав насіння — і ось результат. У нас щороку стаються такі дивовижні несподіванки.

— Я люблю маки, — сказала панна Корнелія, — хоч вони так недовго квітнуть.

— Вони живуть на світі лише день, — притакнула Енн, — але як розкішно й велично! Хіба це не краще, ніж бути безбарвним майорцем, що квітне, здається, вічно? У нас в Інглсайді майорців немає — це єдині квіти, яких ми не допускаємо до кола друзів. Сьюзен не хоче навіть розмовляти з ними.

— У видолинку когось убивають? — запитала панна Корнелія. Справді, крики, що долинали звідти, могли означати, що когось палять на вогнищі. Утім, Енн і Сьюзен були надто звичні до такого, щоб їх це могло турбувати.

— У нас нині гостюють Кеннет і Персіс Форд — вони й постановили завершити день прощальним бенкетом у видолинку. А щодо пані Чейз — Гілберт зранку поїхав до міста, тож неминуче дізнається, що там насправді сталося. Я рада, що вона видужує, бо інші лікарі не були згодні з Гілбертом щодо діагнозу й він уже починав хвилюватися.

— Коли Сару забирали до лікарні, вона попередила, щоб її не ховали, не пересвідчившись, що вона справді мертва, — мовила панна Корнелія, статечно вимахуючи віялом і дивуючись, як то пані Блайт удається мовби зовсім не відчувати спеки. — Бачте, ми завжди боялися, що її чоловік був похований живцем… він лежав у труні, геть як живий. Та ніхто про це не подумав, а похопилися надто пізно. Він був рідним братом цього Річарда Чейза, що навесні купив стару ферму Мурів і переїхав туди з Лобриджа. Ох і тип! Каже, що оселився тут задля спокою — буцім у Лобриджі мусив весь час відбиватися від удовиць… — панна Корнелія, що хотіла була додати: «…і старих дів», умовкла, щоб не скривдити почуттів Сьюзен.

— Я познайомилася з його донькою Стеллою — вона співає в церковному хорі. Ми дуже сподобалися одна одній.

— Стелла мила дівчина — одна з небагатьох, які ще вміють шарітися. Я завжди любила її. Ми з її матір’ю були добрими подругами. Ох, сердешна Лізетта!

— Вона померла молодою?

— Так, Стеллі було тоді вісім років. Річард виховував її сам. Але ж він достеменний язичник! Каже, що жінки важливі лише в біологічному сенсі. Хтозна, що це означає. Усе йому треба за розумом гнатися.

— Зате з вихованням Стелли він, вочевидь, непогано дав раду, — мовила Енн, що вважала Стеллу однією з найчарівніших дівчат у світі.

— О, Стеллу неможливо зіпсувати. І я ж не заперечую, що Річард не в тім’я битий. Та щодо молодих хлопців він аж занадто мудрує — нещасна Стелла через нього не мала жодного кавалера. Кожного, хто залицявся до неї, він просто залякував тим своїм нескінченним сарказмом. Він найуїдливіший чоловік з усіх, кого я знаю. Стелла не може дати з ним раду — її мати була нездатна на це, то й вона теж. Вони обидві ніколи не знали, як за це взятися. У ньому сильний дух протиріччя, але вони цього, схоже, так і не втямили.

— Мені здалося, що Стелла — надзвичайно віддана донька.

— О, так, вона щиро любить свого батька. Та й він, зрештою, дуже милий, коли все відбувається так, як він хоче. Але він повинен розуміти, що Стеллу слід видати заміж. Він не житиме довіку… хоча, коли послухати його, то він саме на це й сподівається. Він іще не старий — вони з Лізеттою дуже рано побралися, — але в їхній сім’ї багатьох нагла кров заливала. А що робитиме Стелла, коли він помре? Зав’яне собі, певне, та й по всьому.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Енн із Інглсайду» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „15“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи