Розділ «31»

— Чому ти нічого не їси, пташатко? — стривожилася Сьюзен за вечерею.

— Ти надто довго була на осонні? — лагідно запитала мама. — Доню, тобі болить голова?

— Та-а-ак, — промимрила Нен. Але їй боліла не голова. Виходить, вона сказала мамі неправду? А коли так, скільки ще разів їй доведеться брехати? Адже вона знала, що більше не зможе їсти — ніколи, доки їй відома ця страшна таємниця. Вона ніколи не розповість про це мамі. Не тільки через обіцянку — Сьюзен одного разу сказала, що недобру обіцянку краще порушити, аніж дотримати її, — а тому, що боялася скривдити маму. Нен відчувала, що ця новина завдасть їй болю, і не хотіла, щоб мама страждала — ані вона, ані тато.

Утім, була ще Кассі Томас, Вона не кликатиме її Нен Блайт. Неможливо описати те жахливе почуття, що охоплювало дівчинку, коли вона думала про Кассі Томас як про Нен Блайт. Їй здавалося, що це геть нищить її саму. Коли вона — не Нен Блайт, вона ніхто! Вона нізащо не згодиться перетворитися на Кассі Томас.

Цілий тиждень Нен не могла збутися думки про Кассі Томас — тиждень, упродовж якого Енн та Сьюзен тривожилися за дитину, котра відмовлялася їсти й бавитися, і знай собі «ниділа по кутках», за висловом Сьюзен. Невже це через від’їзд Дові Джонсон? Ні, Нен сказала, що річ не в тім. Та й не сталося нічого. Просто вона втомилася. Тато оглянув її й виписав ліки, які Нен слухняно проковтнула. Вони були не такі гидкі, як рицина, та навіть рицина вже не мала значення. Ніщо не мало значення, крім Кассі Томас і того страшного питання, що зринуло в збентеженому умі Нен і заволоділо всім її єством.

Чи не повинна Кассі Томас мати те, що по праву належить їй?

Чи справедливо, що вона, Нен Блайт — Нен відчайдушно чіплялася за своє звичне ім’я — має все, чого позбавлена Кассі Томас, і що, проте, мусить належати саме Кассі? Ні, несправедливо — Нен ані на мить не сумнівалася в цьому. Чесність і відчуття справедливості були добре розвинені в Нен — і щодня міцніла її певність, що Кассі повинна знати правду.

Зрештою, нікого це, очевидячки, не засмутить. Мама й тато спершу журитимуться, але потім дізнаються, що Кассі Томас — справжня їхня дочка, і полюблять її як рідну, а Нен зовсім забудуть. Мама цілуватиме Кассі Томас і співатиме їй у густих літніх сутінках колискову, яку Нен любила найбільше:

«Я бачила кораблик, що плив удалині:

Дарунки дивовижні він віз тобі й мені».

Досі Нен і Ді часто мріяли про той день, коли з далини й до них припливе кораблик. Але тепер дарунки — бодай її частка — будуть належати Кассі Томас. Кассі гратиме її роль королеви фей на концерті недільної школи й надіне її блискучий пасочок з позлітками. А Нен так чекала цього концерту! Сьюзен пектиме фруктові тістечка для Кассі Томас, і Китичка горнутиметься до неї й вуркотітиме їй. Кассі бавитиметься з ляльками Нен у хатинці для ігор на моховитій галявині в кленовім гаю, і спатиме в її ліжку. Що скаже Ді? Чи любитиме Кассі як рідну сестру?

 Аж ось настав день, коли Нен відчула, що більше не в змозі терпіти це. Вона мусить учинити правильно. Вона подасться до Томасів і розповість їм усе — а вже вони хай скажуть мамі з татом. Нен була певна, що не зможе сама розповісти їм таке.

Коли Нен дійшла цього рішення, їй трохи полегшало, та все ж її посів великий сум. Вона спробувала з’їсти щось за вечерею, бо знала, що сидить за столом в Інглсайді востаннє.

«Я завжди називатиму маму мамою, — думала Нен. — А Шестипалого Джиммі я не буду кликати татом. Я просто казатиму „пане Томас“, дуже поштиво. Надіюся, він не образиться».

Проте щось душило її. Вона підвела голову й в очах Сьюзен прочитала слово «рицина». Бідолашна Сьюзен — їй і невтямки, що після вечері Нен уже тут не буде. Рицину віднині питиме Кассі Томас. Бодай у цьому Нен не заздрила Кассі.

Нен подалася в дорогу одразу після вечері. Вона мусить зробити це, доки не споночіло, зібравшись на всій своїй силі. На ній було старе картате платтячко, але переодягтися вона не зважилася, щоб мама й Сьюзен не запитали, навіщо. Та й усі її гарні суконьки належали вже не їй, а Кассі Томас. Утім, Нен наділа новий фартушок, дарунок Сьюзен — улюблений гарненький фартушок із червоними фестонами по краях. Авжеж, Кассі Томас відступить їй таку дрібничку.

Нен пройшла через усе село й надбережним путівцем вийшла до гавані — відважна, несхитна маленька фігурка. Ні, вона не вважала себе героїнею. Навпаки — їй було соромно за себе, бо ж так непросто виявилося вчинити справедливо, збутися ненависті до Кассі Томас, не боятися Шестипалого Джиммі, не розвернутися й не втекти назад в Інглсайд.

Вечір був похмурий. Темна хмара над морем скидалася на велетенського кажана. Понад затокою й лісистими дальніми пагорбами шугали блискавки. Рибальські будинки тонули в багряному світлі, що пробивалося з-під хмаровиння.

Там і тут, наче великі рубіни, сяяли бухти. Попри туманну гряду піщаних дюн до великого, таємничого океану линув безмовний корабель під білими вітрилами, і мартини ячали дивно й пронизливо.