Розділ «38»

Діана була щаслива. Мама не ображалася й не мала власницького інстинкту. Мама все зрозуміла.

Мама й тато збиралися на вихідні до Ейвонлі й дозволили їй запросити Ділайлу Грін.

— Я бачила Ділайлу на пікніку недільної школи, — пояснила Енн у розмові зі Сьюзен. — Вона гарненька, чемна дівчинка… хоча напевне перебільшує, розповідаючи про себе. Можливо, її мачуха — справді сувора жінка, і я чула, що батько в неї має залізну вдачу. Може, у неї є сякі-такі негаразди й вона навмисне драматизує, щоб викликати співчуття.

Проте Сьюзен досі вагалася.

«Принаймні кожен, хто живе в домі Лори Грін, буде чистий», — утішала вона себе, радіючи, що із цією дитиною не матиме бодай потреби в густім гребінці.

Діана тільки й думала, що про майбутнє прийняття.

— Сьюзен, чи можемо ми подати печену курку до обіду? З начинкою. І пиріг — ви знаєте, як бідолашна дівчинка хоче колись скуштувати пиріг? У них пирогів не буває, бо її мачуха — страшна жаднюга.

Сьюзен радо пристала на ці побажання. Джем і Нен були в Ейвонлі, а Волтер — у Домі Мрії, в гостях у Кеннета Форда. Ніщо не могло затьмарити візиту Ділайли і, здавалося, він минув пречудово. Ділайла прибула в суботу вранці в гарненькім рожевім мусліновім платтячку — вочевидь одягу для неї мачуха не шкодувала — і з бездоганно чистими, на прискіпливу думку Сьюзен, вухами й нігтями.

— Це найщасливіший день мого життя! — пишно звірилася вона Діані. — О, який прекрасний будинок! І порцелянові песики! Ох, вони дивовижні!

Дивовижне було геть усе. Ділайла геть заялозила це безневинне слово. Вона помогла Ді розставити тарілки до обіду й зібрала букетик рожевої чини для вазочки в центрі стола.

— О, ти не знаєш, яка це втіха — робити щось тільки тому, що маєш бажання, — казала вона Діані. — Благаю, скажіть мені, чим іще допомогти?

— Можеш горіхів наколоти — увечері я пектиму торт, — відповіла Сьюзен, уже й собі зачарована вродою і тремким голосом Ділайли. Хтозна, може, та Лора Грін і справді катюга? Не конче ж усе про людину знати з її поведінки серед чужих. Ділайлі поклали повну тарілку м’яса, начинки й соусу, а другий шматок пирога вона дістала, навіть не натякаючи, буцім їй того хочеться.

— Я часто гадала, як це — з’їсти стільки, скільки подужаєш. О, це дивовижне відчуття, — сказала вона Діані, підводячись із-за столу.

Пообіддя вони провели дуже весело. Сьюзен дала Діані цілу коробку цукерок, і Ді поділилася ними з Ділайлою. Ділайлі сподобалась одна з Діаниних ляльок і Ді подарувала ляльку їй. Дівчата пропололи клумбу із братками, викопали кульбаби, що зухвало вдерлися на моріжок, і допомогли Сьюзен натерти столове срібло й приготувати вечерю. Ділайла була така вправна й охайна, що Сьюзен геть утратила пильність. Того дня сталося лише дві прикрості — Ділайла ненароком заляпала сукню чорнилом і загубила своє намистечко з перлів. Утім, Сьюзен вибавила пляму лимонним соком — рожева сукня при цьому теж полиняла, — а щодо намиста Ділайла сказала, що то байдуже. Усе байдуже, крім того, що вона в Інглсайді зі своєю любою Діаною.

— Хіба ми не спатимемо в кімнаті для гостей? — запитала Ді ввечері, коли настав час лягати. — Адже Ділайла наша гостя, Сьюзен.

— Завтра приїдуть твої мама й татко разом із тітонькою Діаною, — мовила Сьюзен. — Кімната чекає на неї. Але ви можете взяти до себе Миршавка, а в кімнаті для гостей йому було б не дозволено спати з вами.

— О, як гарно пахне постільна білизна, — сказала Ділайла, згорнувшись калачиком під ковдрою.

— Сьюзен виварює її з фіалковим коренем, — пояснила Діана.

Ділайла зітхнула.