Розділ «8»

Зазвичай Волтер тішився поїздкам із татом. Він палко любив красу, а всі дороги в околицях Глена Святої Марії були дуже гарні. Дорога до Лобриджа здавалася подвійною стрічкою жовтців, що танцювали попід вітром, із зеленим вінцем папороті в тих місцях, де до неї підкрадалися звабливі тінисті гаї. Проте нині тато не був охочий до розмов і батожив Сірого Тома так, як ніколи в житті. Щойно вони дісталися Лобриджа, він відвів пані Паркер убік, хапливо сказав їй кілька слів і кинувся геть, навіть не попрощавшись із Волтером. Хлопчина знову ледь стримав сльози. Було очевидно, що ніхто його не любить. Колись мама з татом любили його, але тепер він більше їм не потрібен.

Великий неохайний дім Паркерів видався Волтерові непривітним. Проте, імовірно, тієї миті йому не сподобався б жоден чужий будинок. Пані Паркер повела його на заднє подвір’я, звідки долинали галас та крики, і відрекомендувала дітям, яких там була сила-силенна. Тоді поквапилася назад до свого шиття, лишивши подальше знайомство на їхній розсуд — безвідмовний спосіб у дев’яти випадках із десяти. Чи ж можна винуватити її в тім, що вона не розгледіла в малому Волтері Блайті того самого десятого випадку? Волтер їй подобався… її власні діти були товариські й веселі… Фред і Опал інколи були схильні поводитися з монреальською зверхністю, та вона була певна, що й ці двоє ніколи нікого не скривдять навмисне, тож усе буде пречудово. Вона так тішилася, що може допомогти «сердешній Енн Блайт», навіть коли йшлося про тимчасову опіку над одним із її дітей. Пані Паркер сподівалася, що в Інглсайді «все мине добре». Друзі й знайомі Енн тривожилися за неї більше, ніж вона сама, нагадуючи одне одному про тяжке народження Ширлі.

На заднім подвір’ї, що переходило у великий тінистий яблуневий сад, зненацька запала тиша. Волтер стояв, серйозно й сором’язливо поглядаючи на юних Паркерів та їхніх кузенів Джонсонів із Монреаля. Десятилітній Білл Паркер, рум’яний кругловидий шибеник, був «викапана мати» й здавався Волтерові надзвичайно великим і дорослим. Енді Паркеру було дев’ять, і всі лобридзькі школярі могли засвідчити, що він був «поганцем» і недарма носив прізвисько «Свинюк». Волтерові з найпершого ж погляду не сподобалися його коротко підстрижена цупка білява чуприна, пронозливе веснянкувате лице й банькаті сині очі. Фред Джонсон, одноліток Білла, теж не сподобався Волтеру, хоч був з нього доволі вродливий хлопчина з темно-рудими кучерями й чорними очима. Його дев’ятилітня сестра Опал теж мала кучері й чорні очі — насмішкуваті чорні очі. Вона стояла, обійнявшись із білявою восьмилітньою Корою Паркер, і обидві вони зиркали на Волтера погордливо. Якби не Еліс Паркер, Волтер, імовірно, розвернувся б і втік.

Еліс було сім; Еліс мала голівку в чарівних золотистих кучериках; Еліс мала сині й ніжні очі, мов фіалки в інглсайдській долині; Еліс мала рум’яні щічки з ямочками; Еліс була вбрана в жовту сукенку з рюшами, що робила її схожою на жовтець попід вітром; Еліс усміхалася так, мовби знала його все життя; Еліс була другом.

Розмову почав Фред.

— Здоров, малий, — поблажливо мовив він.

Волтер одразу відчув зверхність у його тоні й замкнувся в собі.

— Мене звуть Волтер, — виразно проказав він.

Фред озирнувся на інших із добре розіграним подивом. Зараз він покаже цьому сільському хлопчиськові!

— Він каже, що його звуть Волтер, — сказав він Біллові з комічною гримасою.

— Він каже, що його звуть Волтер, — повторив Білл, звертаючись до Опал.

— Він каже, що його звуть Волтер, — мовила Опал, звертаючись до задоволеного Енді.

— Він каже, що його звуть Волтер, — мовив Енді, звертаючись до Кори.

— Він каже, що його звуть Волтер, — підсміхнулася Кора, звертаючись до Еліс.

Еліс не сказала нічого. Вона лише захоплено поглянула на Волтера, і її погляд допоміг йому не розплакатися, коли решта хором проспівали: «Він каже, що його звуть Волтер» і зайшлися верескливим зневажливим реготом.

«Як гарно бавляться дітки», — умиротворено подумала пані Паркер, не відриваючись від шиття.

— Мама каже, що ти віриш у фей, — мовив Енді, скоса зиркаючи на Волтера зухвалими очима.

Волтер несхитно втупився в нього. Він не дозволить, щоб його зганьбили в присутності Еліс.

— Феї існують, — упевнено заявив він.