Розділ «14»

Енн із Інглсайду

То була зима, яку Сьюзен назвала мінливою: численні відлиги та приморозки прикрасили Інглсайд частоколом химерних бурульок. Діти годували сімох блакитних сойок, які щодня прилітали в сад по гостинець і дозволяли Джемові брати їх на руки, хоч і сахалися будь-кого іншого. У січні й лютому Енн допізна сиділа над каталогами різноманітного насіння. Потім над гаванню, пагорбами й грядою дюн промчали молоді березневі вітри, і зайці, як казала Сьюзен, узялися розкладати великодні яйця.

— Який бурхливий місяць березень, правда, мамо? — вигукнув Джем, що був братом усім вітрам.

Звісно ж, родина воліла уникнути «збурень,», пов’язаних із тим, що Джем поранив руку об іржавий цвях — кілька днів йому дошкуляв набряк, а тітонька Мері-Марія переповіла всі історії про зараження крові, що тільки спали їй на гадку. Але цього слід чекати — думала собі Енн, коли найстрашніша загроза минула, — якщо ваш маленький син повсякчас тішить свою дослідницьку вдачу.

А тоді настав він — квітень! Зі сміхом квітневих дощів, шепотами квітневих дощів, із неквапністю, стрімкістю, круговертю, ударами, танцями й плюскотінням квітневих дощів!

— Мамо, погляньте, як гарно вмився світ! — вигукнула Ді одного з найперших ранків, коли сонце знову визирнуло з-за хмар.

Бліді весняні зорі спалахували над пеленою туманів, болота заквітчалися бруньками вербових котиків. Молоді пагони дерев утратили всю свою холодну стриманість і стали розімліло-ніжні. Поява першої вільшанки була визначною подією, видолинок ізнову перетворився на місце нестримних забав, а Джем приніс мамі букет перших пролісків, тяжко скривдивши тітоньку Мері-Марію, яка вважала, що вони мусять дістатися їй. Сьюзен прибирала на горищі; Енн, котра за цілу зиму не мала ні хвилинки вільної, огорталася радістю, наче пишними шатами, і просто-таки жила в саду; Миршавко ж тішився весні, навіжено крутячись, ніби дзиґа, по всіх інглсайдських стежках.

— Ти більше дбаєш про сад, Енні, аніж про власного чоловіка, — дорікнула тітонька Мері-Марія.

— Мій сад так любить мене, — замріяно мовила Енн… а тоді, збагнувши, як можна витлумачити її слова, зайшлася безтурботним сміхом.

— Дивне ти кажеш, Енні. Звісно, я розумію, що ти не хотіла сказати, буцім Гілберт тебе не любить… але що, якби це почув хтось чужий?

— Дорога тітонько Мері-Маріє, — весело відказала Енн, — я, бігме, не можу відповідати за те, що кажу о цій порі року. Навесні я завжди трохи безумна — усі це знають. Але це таке дивовижне безумство! Ви бачили той невагомий туман понад дюнами — наче танок невидимих чарівниць? А наші жовті нарциси? У нас в Інглсайді ще не було таких нарцисів, як цього року.

— Я не люблю нарцисів — надто вони зухвалі, — пирхнула тітонька Мері-Марія, кутаючись у шаль, щоби сховати спину від протягів.

— А чи знаєте ви, пані Блайт, дорогенька, — зловісно промовила Сьюзен, — що сталося з новими ірисами, які ви хотіли посадити в тінистому закутку саду? Вона посадила їх нині, коли ви пішли, на заднім подвір’ї — там, де найбільше сонця.

— Ох, Сьюзен! І ми не можемо пересадити їх, бо вона так образиться!

— Ви тільки звеліть мені, пані Блайт, дорогенька, і я…

— Ні-ні, Сьюзен, лишімо їх поки що там. Згадайте, як вона плакала, коли я натякнула їй, що таволгу не слід було підрізувати до цвітіння.

— Але, пані Блайт, дорогенька… ганити наші нарциси… знані на всю околицю…

— Цілком справедливо знані. Сьюзен, не зважайте на тітоньку Мері-Марію, коли не хочете, щоб з вас і далі всі кепкували. Погляньте, на цій клумбі все ж зійшли настурції. Це так цікаво — коли ти вже й не сподіваєшся діждати паростків і раптом бачиш, як вони пробиваються з-під землі. Я хочу облаштувати маленький розарій у південно-західному кутку. О, мене трепет охоплює від самого слова «розарій». Ви колись бачили таку блакитну блакить неба, Сьюзен? А якщо вечорами слухати пильно, можна почути, як усі струмочки в Глені жебонять, зливаючись у веселій балачці. Сьогодні я хотіла би провести ніч у видолинку, з подушкою з диких фіалок під головою.

— Вам було б там дуже вогко, — терпляче відповіла Сьюзен. Навесні пані Блайт завжди ставала така. Це минеться.

— Сьюзен, — змовницьки прошепотіла Енн, — я хочу наступного тижня відсвяткувати день народження.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Енн із Інглсайду» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „14“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи