Розділ «32»

— А втім, ніхто сьогодні не сказав нічого надто жахливого. Більшість із тих, про кого йшлося, були вже мертві… чи мали вмерти, — підсміхнулася панна Корнелія, згадуючи оповідь про невдалий похорон Ебнера Кромвеля. — От лише пані Міллісон хтозна й для чого витягла на світ Божий ту страхітливу історію Мадж Кері та її чоловіка. Я то все добре пам’ятаю. Не було жодних свідчень того, що це Мадж його вбила… окрім кота, який здох, полизькавши того супу — але ж він і доти вже тиждень був хворий. Я так собі гадаю, Роджер помер від апендициту, хоч люди тоді й не відали про таке.

— Бігме, шкода, що вони потім довідалися, — мовила Сьюзен. — Усі ложки на місці, пані Блайт, дорогенька, і скатертина чиста й неушкоджена.

— Мені час іти, — сказала панна Корнелія. — Я пришлю вам реберець наступного тижня, як Маршал заріже свиню.

Волтер із замріяним поглядом знову сидів на сходинці. Запали сутінки. Звідки вони западають? — міркував хлопець. Чи розливає їх над світом з фіолетового глека дух із крилами, немов у кажана? Сходив місяць, і три покручені вітром старезні ялини були, наче три худі горбаті чаклунки, що дибали схилом угору. А онде — чи то не крихітний фавн із кошлатими вухами скрадається потемки? Що, коли відчинити хвіртку в стіні? Може, тоді він потрапить не в добре знайомий сад, а в чарівне королівство, де зі столітніх снів виринають принцеси, де він зустріне німфу Ехо й піде за нею назирці, як давно мріяв про це? Волтер не смів заговорити. Щось прекрасне зникло б, якби він подав голос.

— Синку, — мовила мама, виходячи на терасу, — не сиди тут так довго. Тепер уже холодно. Не забувай про своє горло.

Чари здиміли від промовлених слів. Згасло неземне, химерне світло. Галявина все ще була прекрасна, та казкове видиво розвіялося. Волтер звівся на рівні ноги.

— Мамо, ви розкажете мені, що сталося на похороні Пітера Кірка?

Енн замислилася — і здригнулася.

— Не сьогодні, маленький. Можливо, потім… колись.