Розділ 74

— Я вже проходив це раніше, — відповів я. — Хіміотерапію, радіотерапію, наркотики — все; але отримав метастази в мозку.

— Боже мій, Гаррі! Що з тобою трапилося?

— Це просто, — відповів я. — Я помер.

Мовчання.

Внизу гуркотів транспорт; нагорі стрімко пливли хмари. Я сидів і майже чув, як мозок Вінсента зважує, що робити. Я дозволив йому думати самостійно. Буде корисно дізнатися, що він вирішить.

— Гаррі, — зрештою сказав він, — ти знаєш, що таке Клуб Хронос?

— Ні. Слухай. Я намагаюся сказати…

— Ти хочеш мені сказати, що ти вже жив цим життям раніше, — глибоким і стомленим голосом сказав він. — Ти народився сиротою, ти жив і помер, а коли народився знову, то досі був собою й саме там, звідки починав. Ти це хотів мені сказати?

Моя черга мовчати.

Моя черга думати.

Я дозволяв часові спливати, спливати, спливати… А потім:

— Звідки? Скажи мені, звідки ти знаєш? Будь ласка!

Він знову зітхнув, потягнувся — його ноги поскрипували при рухах. Він зараз не був молодий; цей Вінсент Ренкіс був найстарший, яким я його коли-небудь бачив.

— Ходімо зі мною, Гаррі, — сказав він. — Мені треба показати тобі дещо.

Він підвівся й пішов у кімнату. Я пішов за ним, а наші склянки залишилися на столику. Він почапав до своєї спальні, відкрив шафу й почав нишпорити серед пальт і сорочок. На мить я подумав, що він дістає пістолет, бо я, звісно, обшукав це житло, коли його не було, і знайшов там два пістолети: один лежав у шухляді біля ліжка, а другий — в задній частині комода. Але ні. Він вийняв металеву скриню з навісним замком. Скриня була новинкою — її не було, коли я востаннє нишпорив по цій квартирі. Побачивши в моїх очах цікавість, Вінсент підбадьорливо посміхнувся й поніс її до їдальні. В їдальні був довгий скляний стіл, навколо якого стояли вісім незручних скляних стільців. Вінсент жестом запросив мене сісти, а сам відчинив замок і почав виймати те, що було в скрині.

Мій шлунок стиснувся в животі, дихання різко перехопило. Почувши це, він кинув на мене зацікавлений погляд і мені довелося відволікати його увагу:

— Ти не сказав, звідки ти знаєш.

Він злегка похитав головою й поклав те, що було в скрині, на стіл.

Це була корона з дротів і електродів. З задньої частини виходили проводи, вони перехрещувалися, наче волосся на голові Медузи. Технологія була розвинена — найбільш розвинена з усіх, що я бачив — але призначення було цілком очевидне. Це був мозковий тригер, ментальна бомба — дуже передовий пристрій для Забуття.

— Що це? — спитав я.