Розділ 17

— Скажіть мені, пане Ренкіс, що ви шукаєте в нашому храмі науки?

— Відповіді, — впевнено відповів він. — Об'єктивні, які можна виміряти. Що знаходиться під поверхнею цієї реальності? Що відбувається в світі, який ми не бачимо, глибше за протони та нейтрони, більше за галактики та сонця? Якщо час відносний і вимірювальним еталоном всесвіту стала швидкість світла, невже це все, чим є час? Змінною величиною в рівнянні швидкості?

— А я вважав, що молодь цікавиться лише сексом і музикою.

Він широко всміхнувся — це був перший прояв наявності в нього почуття гумору. А потім:

— Я чув, що ви висунулися на посаду професора.

— Мені її не дадуть.

— Авжеж, не дадуть, — дружньо сказав він. — Ви занадто молодий. Це було б несправедливо.

— Дякую вам за вашу підтримку.

— Спершу ви кажете, що не очікуєте на результат, а потім висловлюєте образу через те, що вашу думку поділяють.

— Ваша правда, це нелогічно. Ви справляєте враження дуже… прямолінійної людини… як для студента.

Він знизав плечима:

— Нема в мене часу бути молодим, у суспільства надто багато заборон для тих, кому не виповнилося тридцять.

Його слова зачепили мене за живе; це був дуже влучний опис минулих нудних років мого життя.

— Вас цікавить час?

— Складність і простота, — відповів він. — Час був простим, і є простим. Ми можемо ділити його на прості частини, вимірювати його, призначати за ним вечерю, випивати, поки він спливає. Ми можемо описувати його математично, виражати за його допомогою ідеї про доступний для спостереження Всесвіт, але якщо нас попросять пояснити його простими словами дитині — звісно, під простими словами я не маю на увазі обман — ми безсилі. Але найкраще, що ми, здається, вміємо робити з часом — гаяти його.

Сказавши це, він підняв свій келих, вітаючи мене, і випив його за раз, а я раптом відчув, що не маю настрою пити.