Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

2) недостатньою мірою реалізуються ідеї економії виробництва за рахунок переваг вигідного розміщення на території. Головна увага приділяється саме "географічному скупченню фірм", що розвивається як відокремлена замкнена система і не дуже залежить від зовнішніх факторів зростання та властивостей середовища;

3) кластерна теорія не має розвиненого апарату для аналізу факторів конкурентоспроможності промислових підприємств, недостатньо уваги приділяється чинникам соціальної перетвореності середовища, комунікативності тощо. Прибічники кластерного підходу не досліджують сукупний вплив низки чинників на економічну ефективність і конкурентоспроможність виробництва.

Отже, за рівнем комплексності охоплення факторів виробництва й уявлень про територіальну цілісність кластера концепція Портера - Енрайта, на нашу думку, істотно поступається вітчизняній концепції TBK. Застосування багатьох її безсумнівно важливих позицій, безпосередньо пов'язаних із механізмами формування конкурентних переваг розвитку промислових комплексів, може спричинити досить позитивні результати при оновленні концепції TBK.

Концепція регіональної конкурентоспроможності

Подальший розвиток ідеї регіональних промислових кластерів, уперше представлений у працях Портера - Енрайта, сприяв формуванню вчення про регіональну конкурентоспроможність, яке нині активно поширюється серед учених Західної Європи та Північної Америки. Цей термін здебільшого розглядають як просторову форму розвитку внутрішніх і зовнішніх конкурентних процесів, що виникли на рівні окремих країн та їх регіонів і посилюються за умов глобалізації. Отже, регіональна конкурентоспроможність розглядається більшістю прихильників цієї теорії на міжнаціональному та національному рівнях, особливо в працях таких учених економістів та географів, як Дж. Данінг (Dunning, J.), Дж. Хампфрі та X. Шмітц (Humphrey, J., Schmitz, Н.), К. Фрімен (Freeman, К), Б.-В. Лундваль і Б. Йонсен (Lundvall, B.-V., Johnson, В.), Б. Асґайм та А. Ізаксен (Asheim, В., Isaksen, А.), Б. Рейнерт (Reinert, Б.) та ін. Зокрема, ці автори розробили багато концепцій формування конкурентоспроможності країни на міжнародному рівні (еклектична ОЛІ-парадигма, концепція ланцюжків доданої вартості, техніко-економічна парадигма, концепція "регіонів, що навчаються" та ін.).

У рамках концепції регіональної конкурентоспроможності підприємства промислових комплексів характеризуються тим, що між ними є своєрідне економічне суперництво за ресурси та фактори розвитку. В основному це ресурси землі, води, енергії, мінеральної сировини, праці, фінансових та інформаційних потоків. Вища конкурентоспроможність промислового підприємства формується в умовах широкого доступу до дешевих та повноцінних ресурсів розвитку, що істотно відображається на якості й собівартості продукції, зниженні затрат на організацію виробничого процесу, підвищенні прибутковості підприємства.

З економічним суперництвом суб'єктів господарювання безпосередньо пов'язана жорстка конкуренція у сфері володіння економічними факторами розвитку виробництва. Ринкові відносини та конкурентне середовище накладають істотні обмеження на використання земельних, фінансових, інформаційних ресурсів тощо. Обмеженість ресурсів і боротьба за них призводять до підвищення конкурентоспроможності інноваційних, високорентабельних підприємств, їх стійкості й витривалості в ринкових умовах, а також до занепаду й усунення аутсайдерів.

Важливим фактором формування конкурентного середовища в промисловому виробництві є інтенсифікація процесів суспільного відтворення. Вона спричинює активізацію підприємницької діяльності та ринкової активності суб'єктів господарювання, пожвавлення процесів економічного кругообігу, зростання темпів науково-технічного прогресу. Це безпосередньо впливає на рівень конкурентоспроможності підприємств промислових комплексів.

Наведені вище фактори конкурентоспроможності підприємств стимулюють формування і розвиток модульних, інноваційних високорентабельних галузей господарства, для яких характерне значне зростання економічної ефективності господарювання. У межах промислових комплексів також відбувається просторова диференціація окремих видів економічної діяльності залежно від перерозподілу конкурентних переваг центру і периферії, формується полігалузева ефективність виробництва шляхом налагодження системи взаємодії підприємств як між собою, так і з іншими учасниками виробничого процесу (допоміжними фірмами та фірмами, які обслуговують, комерційними посередниками та іншими елементами ринкової інфраструктури, наукової, освітньої, інформаційної, комунікаційної та комунальної сфер).