Розділ «3.4. Розселенські і транспортні передумови»

3.4.1. Система міського розселення як передумова формування локальних промислових комплексів

Одними з провідних суспільно-географічних чинників формування та розвитку промислових комплексів є розселенські та транспортні (комунікаційні) фактори. Вони багато в чому визначають характер та інтенсивність розвитку промисловості, особливості її концентрації та спеціалізації й безпосередньо впливають на формування економічної ефективності господарювання. Серед показників, що характеризують вплив системи розселення на формування промислових комплексів, на нашу думку, слід звернути особливу увагу на рівень урбанізації, щільність міського населення, рівень дисперсності та скупченості міських поселень, а також їх сукупний розселенський потенціал.

Урбанізація сама по собі впливає на рівень промислового освоєння території, кількісні показники розвитку промислових підприємств, характер їх взаємопов'язаності та концентрованості. Стосовно господарства міста стають опорними центрами територіальних систем промислових комплексів, а в розселенні відіграють роль центрів у системі населених пунктів. Вони мають велике комплексоформувальне і районоутворювальне значення. Типовими формами територіальної організації промислового виробництва, з якими пов'язаний розвиток локальних систем розселення, є промислові пункти, центри, вузли, агломерації. У регіональних системах розселення ці форми тісно пов'язані між собою і з регіональним центром. Найчастіше регіональні виробничі зв'язки виникають між підприємствами на основі кооперування. Важливе значення у формуванні регіональних систем виробництва і розселення мають зв'язки наукових і культурних установ регіонального центру, а також зв'язки промислових підприємств і різних організацій регіону з розташованими в його центрі проектними установами, конструкторськими бюро, різними органами господарського управління.

Густота міського населення, а також рівень його дисперсності та скупченості визначають процеси вузлової та агломераційної концентрації промислових підприємств, формування на їх основі локальних промислових комплексів. У результаті взаємодії виробництва і розселення формується територіальна структура господарства, елементами якої є різні форми зосередження людської діяльності. Залежно від природних особливостей, характеру розміщення господарських центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків формується системоутворювальний каркас територіальної структури господарства. У ньому домінуючу роль відіграють великі міські поселення, з їх промисловими, транспортними, науковими, культурними та іншими функціями. Саме великі міста виступають опорними центрами розміщення продуктивних сил. Від розвиненості мережі таких центрів на території кожної адміністративної області і рівня їх функціонального розвитку значною мірою залежить соціально-економічна ефективність територіальних систем виробництва і розселення.

У системі міського розселення в Україні відбулися складні та іноді суперечливі процеси становлення і розвитку. З огляду на те, що сучасна територія нашої країни тривалий час перебувала під впливом різних міждержавних формувань (Російської імперії на сході та в центрі, Австро-Угорської - на заході, а також в історичний період - Литовсько-Польської та Оттоманської держав), у різних регіонах України сформувалась мережа поселень з різними урбанізаційними та просторовими параметрами. Результатом є неоднорідність становлення міського середовища в різних регіонах України, відмінність у підходах до оцінки ролі міст і міського розселенського потенціалу в процесах формування промислових комплексів. Однак учені сходяться на думці про те, що найефективніший розвиток локальних промислових комплексів (вузлів, агломерацій тощо) можливий за високих показників урбанізації, щільності та територіальної скупченості міських поселень.

Найбільші показники щільності міського розселення притаманні східним високоурбавізованим областям (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська), а також Київській та Львівській. Саме вони, згідно з цим критерієм, мають найбільші можливості розвитку концентрованої (вузлової, агломерованої) системи розселення. Відповідно ці регіони володіють однойменними формами територіальної організації промисловості, які характеризуються високою економічною ефективністю функціонування. У промислових вузлах та агломераціях (за рахунок специфічного ефекту) формуються додаткові переваги розвитку промислових комплексів, що підвищують прибутковість і ринково-інноваційну орієнтованість підприємств. Інші регіони України мають нижчий, ніж середній у державі, показник густоти міського населення. Мінімальні показники спостерігаються у причорноморських областях України та Поліссі.

Області з високою густотою міського населення не завжди мають відповідний високий рівень урбанізації. Так, найвищий цей показник у Донецькій, Луганській, Київській, Дніпропетровській та Харківській областях. Друге місце посідає Запорізька область, яка досягла незначних показників густоти міського населення. Львівська та Одеська області мають значно менший рівень урбанізації, що пояснюється насамперед украй подрібненою системою міських поселень, незначною загальною кількістю міст із надмірним розвитком лише одного Одеського системоформувального центру. Мінімальний рівень урбанізації характерний для областей Карпатського регіону, Поділля та Волині. Зіставлення показників урбанізації та густоти міського населення звужує перелік областей України, що мають необхідні переваги для розвитку високорентабельних промислових вузлів та агломерацій.

За показником, який оцінює рівномірність розміщення міських поселень, можна виокремити області, що мають найбільший рівень їх скупченості: Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, а також низка південних регіонів України. Значення показника свідчать про те, що відбуваються інтенсивні процеси формування локальних промислових комплексів вузлового та агломераційного характеру в областях найвищого рівня скупченості міських населених пунктів.

Отже, найсприятливіша для формування і розвитку високорентабельних промислових комплексів (в основному агломераційного типу) система розселення населення сформувалась у Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській областях, а також, з певними обмеженнями, в Одеській та Львівській. Менш потужні вузлові форми територіальної організації промислових комплексів активно розвиваються в Луганській, Запорізькій, Криворізькій областях та в багатьох інших регіонах, де концентрація промисловості формується в основному навколо обласного центру.

3.4.2. Транспортні комунікації як основа формування чинників комунікативності території

Транспортні комунікації є одним із провідних факторів формування та розвитку промислових комплексів. Вони не лише слугують основою об'єднання окремих промислових поселень в єдину цілісну складну взаємопов'язану систему, а є також однією з головних передумов розвитку процесів вузлової концентрації, агломерування і зростання на цій основі економічної ефективності промислового виробництва. Нині розвиток комунікацій починає набувати ще більш важливого значення, оскільки він стимулює зростання рівня інформаційної забезпеченості, науково-інноваційної спрямованості, ринково-комерційної активності, міжнародної орієнтованості різних видів людської діяльності.

У класичній економічній географії XX ст. транспортним комунікаціям відводилась одна з провідних ролей у формуванні системи розселення та територіально-виробничих комплексів. Зокрема, щільність шляхів сполучення та їх пропускна спроможність визначали рівень просторової доступності певних ресурсів виробництва (природних, трудових та ін.), а їх конфігурація - особливості формування опорного каркаса системи населених пунктів, об'єднаних на основі складних взаємозв'язків. Відомо також, що транспорт (переважно вантажний) створює своєрідний виробничий ефект, оскільки продукція інших підприємств, віддалених від певної території, надходить до проміжних чи кінцевих споживачів фактично так само, як виготовлена на місці (зрозуміло, з певними транспортними затратами). Нарешті, соціальний ефект транспортних комунікацій у класичному економіко-географічному розумінні полягає у консолідації суспільства, нівелюванні диспропорцій соціально-економічного розвитку, поширенні передового досвіду та інновацій, формуванні ефективних методів регіонального управління.

Із розвитком глобалізованого суспільства та інформаційних технологій значення транспортних комунікацій починає переосмислюватись. Усе більше учених роблять висновки про те, що

розвинена мережа транспорту і зв'язку формує своєрідну властивість простору - комунікативність середовища. Вона полягає у створенні специфічних економічно вигідних умов для розвитку різних видів людської діяльності, що виникають на основі зростання функціональної зв'язаності, контактності, консолідованості, модульності, емерджентності, конгломеративності, взаємної проникності та доповнюваності різних елементів соціальних систем. У висококомунікативних точках простору виникають і формуються складні форми територіальної організації суспільства - вузли, агломерації, метрополітенські ареали, мегалополіси та ін. Для них характерні високий рівень розвитку соціального середовища, глибока перетвореність ландшафту, підвищені показники ефективності різних видів людської діяльності та високий ступінь їх інноваційності, піонерності, прогресивності, репрезентативності, ринкової спрямованості, міжнародної орієнтованості, модульності. Це все визначає індекс комунікативності поселень. Він також визначає характер розвитку промислового комплексу території, його інтегрованість, зв'язаність, відкритість зовнішнім факторам, рівень інформатизації та модульності.

В Україні рівень комунікативності окремих поселень безпосередньо залежить від населення міста і зростає зі збільшенням його чисельності (рис. 3.4). Наприклад, найвищий індекс комунікативності мають столиця України м. Київ (10,8 бала), а також низка великих міст - ядер агломерування (Одеса - 8,3, Львів - 6,6, Харків - 6,9, Донецьк - 5, Дніпропетровськ - 5) і вузлів (Запоріжжя - 5,4, Маріуполь - 4, Луганськ - 4, Кривий Ріг - 3,3 та ін.) Цьому сприяли такі чинники:

1) всебічна розвиненість мережі різних видів транспортних комунікацій;

2) високі показники щільності магістралей, інтенсивності руху та пропускної здатності;

3) інтеграція зазначених вище міст до європейських і євразійських транспортних коридорів (ЄМТК № З, ЄМТК № 5, ЄМТК № 9, Гданськ - Одеса, Дунайський водний, ТНАСЕСА). Завдяки високій комунікативності середовище цих міст почало динамічний суспільний розвиток, активізувались ринкові та підприємницькі сили, відбувався стрімкий перебіг соціальних процесів, формувалися прогресивні тенденції в промисловому комплексі, репрезентативність на міжнародному рівні.

Крім того, високий рівень комунікативності притаманний окремим обласним центрам України (Миколаїв, Житомир, Полтава, Івано-Франківськ) і потужним транспортним вузлам: заліз-