Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

3) регіональної конкурентоспроможності.

Концепція локальних територіально-виробничих комплексів (TBK)

Концепція промислових кластерів

Концепція промислових кластерів активно розвивалась та поширювалась західними вченими, порівняно з радянським теоретичним викладенням моделей територіально-виробничих комплексів. В її основу покладено ідеї М. Портера (Porter, M.) про своєрідну природу формування конкурентоспроможності фірми, яка відтворена в "Ромбі конкурентних переваг" (Diamond of competitive advantage). Чотири детермінанти ромба (специфічні умови для факторів виробництва, стан споживання продукції, наявність додаткових і доповнювальних галузей та стійка стратегія, структура і суперництво) у результаті їх оптимального поєднання та взаємозумовленого розвитку сформували найбільшу ефективність промислового виробництва в так званих промислових кластерах - групі географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній та пов'язаних з ними організацій, які зайняті переважно в одній сфері господарювання, характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють одне одного. Промислові кластери можуть формуватись як в агломераційних, так і у вузлових локальних промислових комплексах.

Сам М. Портер наголошував на тому, що ідея кластерів насамперед пристосована до поведінки окремих фірм, а не регіонів чи територій, і має низку обмежень для застосування на макроекономічному чи регіональному рівні. "Конкурують не регіони, а фірми", - стверджував він. Отже, ідею промислових кластерів у чистому її вигляді майже не використовують учені для дослідження промислових комплексів певної території. Однак методичний підхід М. Портера, за якого фірми поєднуються в певний кластер на основі конкурентних переваг розвитку і розміщення, має дуже важливе значення, оскільки наповнює ринковим змістом як радянську концепцію TBK, так і теорії конкурентоспроможності європейських та американських учених, які розглядатимуться нижче.

Концепція промислових кластерів була пристосована до промислових комплексів та набула просторового географічного змісту в працях М. Енрайта (Enright, M.J.). Аналізуючи просторові угруповання промислових підприємств (переважно в межах ТИК) Німеччини, Італії та Японії, М. Енрайт дійшов висновку, що конкурентні переваги розвитку фірм формуються здебільшого на локальному рівні і залежать від того середовища, яке їх оточує. Ці переваги виникають на основі:

1) спільності економіко-географічного положення, яке визначає (за М. Енрайтом) наближеність підприємств до дешевих видів сировини й енергії та вузлових систем комунікацій і зв'язку;

2) спільної потужної наукової школи, яка створює та, поширює інновації й забезпечує підприємства кластеру кваліфікованими працівниками;

3) високодиференційованого попиту на продукцію, що спричинений розвитком виробничих технологій та наближеністю до потенційних споживачів;

4) формування жорсткої конкуренції між фірмами однієї спеціалізації;

5) розвитку споріднених виробництв та об'єктів ринкової інфраструктури, за допомогою яких реалізуються маркетингові стратегії підприємства, надається низка комерційних і банківських послуг, забезпечується лізинг, інжиніринг, консалтинг, франчайзинг, мерчандайзинг, аутсорсинг та інші види обслуговування виробничого процесу.

Отже, регіональний промисловий кластер, що формується на зазначених вище засадах, характеризується:

1) наявністю певної території, в межах якої концентруються малі й середні виробництва (здебільшого однієї чи декількох споріднених галузей господарства, що традиційно йде від концепції М. Портера);

2) пріоритетністю розвитку високотехнологічних фірм, пов'язаних між собою за допомогою розвитку і спільного використання певних технологій;

3) формуванням модульних виробництв, що відокремились від централізованих ТНК, доповнюючи та підтримуючи основний технологічний процес виробництвом споріднених і суміжних товарів і водночас зберігаючи організаційну та фінансову самостійність.

Головна компанія, зосереджуючись на виробництві товарів з найбільшою додатною вартістю, суттєво мінімізує свої витрати в процесі господарювання.

Реалізація конкурентних переваг у межах кластера суттєво сприяє підвищенню економічної ефективності виробництва, зростанню продуктивності праці та рентабельності, оскільки для його підприємств полегшується доступ до кваліфікованої робочої сили, послуг комерційних фінансово-кредитних та посередницьких торговельних організацій, інфраструктурних та науково-освітніх ресурсів. Регіональні кластери також стимулюють поширення інновацій і ноу-хау, оскільки фірми мають доступ до сучасної інформації та нових знань, що істотно підвищує дифузію останніх. Кластери полегшують комерціалізацію знань і виробництва, створюючи сприятливі умови для розвитку нових вузькоспеціалізованих фірм та виробництва нових товарів.

Конкурентні переваги промислових кластерів набувають нових властивостей унаслідок високого рівня комплексності та функціональної пов'язаності різних видів діяльності, формування соціально високорозвиненого середовища, підвищення контактності підприємств.

Однак поряд із позитивними аспектами концепція промислових кластерів має і певні недоліки в застосуванні:

1) у ній не враховується багатогалузевий характер промислового виробництва, перевага віддається лише кластерам певного виду діяльності та суміжних виробництв. У межах промислових комплексів конкурентні переваги одержує не лише певна вузькоспеціалізована галузь, а й багато різноманітних видів промислової діяльності, які тісно взаємопов'язані на території;