Розділ 5. ПРОМИСЛОВІ КОМПЛЕКСИ І РАЙОНУВАННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ

5.1. Сутність промислового районування. Районоутворюючі фактори

Промисловість - провідна галузь народного господарства, що визначає розвиток, розміщення і територіальну організацію всіх інших галузей матеріального виробництва, невиробничої сфери і населених місць. Під впливом промисловості виникають нові міста, селища міського типу, освоюються нові джерела сировини, палива й енергії, розвивається система шляхів сполучення. Саме тому районування промисловості потрібно розглядати як засіб удосконалення територіальної організації продуктивних сил суспільства і як метод наукового вивчення системи індустріальних районів, вузлів, центрів.

Районування промислового виробництва тісно пов'язане із загальноекономічним районуванням, воно розглядається як його невід'ємна складова. Завдання промислового районування полягає у виявленні й обґрунтуванні системи виробничо-територіальних утворень (промислових комплексів) різного таксономічного рангу, що сформувались усередині промисловості на основі внутрішньо- і міжгалузевого поділу праці та інтеграції виробництва. Особливо великого значення районування промислового виробництва набуває у зв'язку з перебудовою інвестиційної та структурної політики в різних галузях промисловості та впровадженням ринкових відносин у народне господарство.

Одним із важливих методологічних положень промислового районування, що було започатковане у плані ГОЕЛРО (1920 р.), вважають комплексність і збалансованість галузей матеріального виробництва, зокрема промисловості на базі електрифікації. Економічний район визначається як "комбінована господарська система" з новими напрямами спеціалізації в масштабі всієї країни на виробництві тих видів продукції, які за певних економічних і природних умов вироблялися з мінімальними затратами матеріальних засобів і праці. Це положення найповніше розкриває сутність промислового районування.

Теоретико-методичні аспекти промислового районування вивчені економіко-географами поки що недостатньо. Значний науковий внесок у розробку теорії та методики економічної районології як наукового напряму зробив М.М. Колосовський. Його наукову концепцію в галузі економічного районування і територіально-виробничого комплексоутворення розвинули у своїх працях послідовники. Переважна частина їх досліджень присвячена оптимізації всієї системи промислово-територіальних комплексів для досягнення ефекту в народному господарстві.

Практичне вирішення завдань промислового районування великою мірою пов'язане з формуванням промислових районів і вузлів та прогнозуванням їх розвитку. Метою створення промислових комплексів районного і вузлового видів є раціональне освоєння території, природних, матеріальних і трудових ресурсів, а також досягнення додаткового економічного ефекту шляхом взаємопов'язаного розміщення промислових об'єктів та інфраструктури.

Сучасна промисловість у територіальному значенні відрізняється досить характерною тенденцією, зумовленою розвитком таких форм суспільної організації виробництва, як концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування, та швидким науково-технічним прогресом. Одночасно з поділом окремих галузей за технологічними стадіями в межах певних територій (наприклад, машинобудування - на заготовку, механічну обробку і складання) відбувається інтеграція (об'єднання) підприємств різних галузей у виробничо-територіальні утворення. Територіальні поєднання різних підприємств промисловості - це закономірний процес, у результаті якого досягається набагато вищий економічний ефект, ніж під час ізольованого розміщення підприємств. Доказом цього є значне скорочення витрат матеріальних засобів і праці внаслідок можливого спільного використання підприємствами єдиної інфраструктури, сировинної, паливно-енергетичної і будівельної баз, спільних обслуговуючих виробництв. Окрім цього, створюються умови для розвитку між підприємствами кооперування та комбінування виробничих процесів.

Промислове районування відіграє важливу роль у зв'язку з розгортанням індустріального будівництва в багатьох районах країни. Промисловим комплексам надавалось при цьому районоорганізуюче значення. Ідея формування районних промислових комплексів була обґрунтована в роботах Я.Г. Фейгіна, А.Ю. Пробста, А.Т. Хрущова, М.М. Паламарчука. Створення оптимальних за величиною і структурою промислових районів - це шлях до економії капітальних вкладень, затрат матеріальних засобів і праці. Однак комплексне розташування промислових об'єктів у районах - досить складне завдання, оскільки найменша помилка, допущена під час проектування промислових комплексів районів чи вузлів, може призвести до великих витрат для країни. Звідси виникає нагальна потреба в науковому обґрунтуванні будівництва окремих об'єктів, що входять до складу комплексу району.

Формування системи промислових районів і вузлів відбувається під впливом низки факторів. Головним районоутворюючим фактором прийнято вважати територіальний (географічний) поділ праці, в результаті якого кожна галузь закріплюється за певними районами країни. Такий поділ праці детально проаналізовано у працях М.М. Баранського, який розглядав цей процес як просторову форму суспільного поділу праці. Він переконливо довів, що необхідними умовами географічного поділу праці є виробництво певної продукції в районах (спеціалізація) і обмін виробленими товарами (міжрайонні зв'язки). Економічні передумови географічного поділу праці М.М. Баранський розкрив на основі ціни товару та транспортних витрат. Вони, на думку вченого, визначаються такою формулою:

де Су- ціна товару на місці продажу; С - ціна товару на місці його виробництва; ї - транспортні витрати.

З наведеної нерівності випливає, що ціна товару в місцях виробництва і ціна в місцях збуту мають перебувати між собою в такому відношенні, щоб різниці між ними вистачило на покриття витрат транспорту, тобто на переміщення з місць виробництва до місць споживання1.

Одним із факторів промислового районоутворення є територіальна концентрація промисловості. На відміну від галузевої концентрації, що виражається у зосередженні виробництва на великих підприємствах, територіальна концентрація - це процес зосередження промислових підприємств на певній території (в межах мікро-, мезо- чи макрорайону).

Концентрація промислового виробництва істотно впливає на формування локальних і регіональних промислових систем. Великі промислові підприємства завжди притягують до себе багато суміжників і філій, що постачають для їх виробничих потреб сировину, паливо, енергію, напівфабрикати. Вони є "ядрами" формування комплексів промислових вузлів і районів.

Процес концентрації промислового виробництва тісно пов'язаний з його комбінуванням - розвитком стійких технологічних зв'язків у системі підприємств-комбінатів та між різними підприємствами, які розміщені блоками. Комбінування сприяє комплексуванню промислового виробництва шляхом розвитку технологічних зв'язків у процесі послідовної обробки сировини та виробничих відходів, а також зв'язків між галузями, що взаємодіють. Комбінування і концентрація промисловості тісно взаємопов'язані, адже в багатьох галузях (чорна металургія, хімія, текстильна промисловість) завдяки розвитку виробничих зв'язків на основі комбінування зростає концентрація виробництва, формуються потужні локальні промислові комплекси.

Важливими факторами промислового районоутворення є спеціалізація та кооперування виробництва. Спеціалізація зумовлює значні зміни у розміщенні промисловості: з одного боку, вона розділяє підприємства з певним виробничим профілем, а з іншого - приводить до концентрації спеціалізованих підприємств у межах промислового комплексу. Якщо спеціалізація диференціює розташування промислових підприємств, то кооперування, навпаки, інтегрує спеціалізовані підприємства у промислових центрах, вузлах і районах. Очевидно, що спеціалізація та кооперування відіграють важливу роль під час формування промислових районів.

Промислове районоутворення перебуває під впливом природних факторів, завдяки яким промислові підприємства тяжіють до джерел мінеральної сировини, водних, гідроенергетичних, лісових та інших ресурсів. Так, завдяки заляганням покладів мінеральної сировини сформувались такі відомі промислові райони, як Донбас, Придніпров'я, Кузбас та ін. Якщо мінерально-сировинні ресурси мають суттєве значення у формуванні будь-якого району, то такі утворення називаються промисловими комплексами мінеральної орієнтації.

Варто також враховувати демографічні фактори промислового районоутворення (чисельність населення, його функціональна структура, трудові ресурси і рівень їх кваліфікації). У районах з високою густотою населення і значними трудовими ресурсами створюються сприятливі передумови для розвитку трудомістких галузей промисловості, а в районах з дефіцитом трудових ресурсів, навпаки, трудомісткі виробництва розвивати недоцільно.

Оцінюючи найважливіші фактори промислового районоутворення, потрібно зазначити, що формування промислових районів здійснюється у певних соціально-економічних умовах, що мають вирішальний вплив на їх розвиток. Природні умови і ресурси - це та об'єктивна основа промислового районоутворення, завдяки якій формуються промислові центри і вузли ресурсної орієнтації. Вони опосередковано впливають на районоутворення, однак у багатьох випадках цей вплив буває досить сильним. Зокрема, завдяки природним і сільськогосподарським ресурсам виникає виробничий напрям спеціалізації господарства, формується структура вивозу і ввозу певних видів продукції.

5.2. Види, типи і таксономія промислових районів