Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

4) формування раціональної структури промисловості, всебічний розвиток і вдосконалення функціонування промислових утворень комплексного характеру - галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислових комплексів;

5) розташування промислових підприємств відповідно до вимог охорони навколишнього середовища, найраціональнішого використання природних ресурсів та ефективного розв'язання екологічних проблем;

6) розміщення промислових підприємств з урахуванням об'єктивного процесу внутрішньо - і міждержавного поділів праці та спеціалізації промисловості сусідніх країн та економічних районів держави.

Останнім часом, з розвитком ринкових відносин та активізацією підприємницької ініціативи в промисловому комплексі

України, до зазначених вище закономірностей додаються й інші, зумовлені формуванням всебічно розвиненого та глибоко диверсифікованого ринкового середовища, загостренням конкуренції за природні та економічні ресурси виробництва (землю, працю, капітал, інформацію), насиченням промислових підприємств комерційними та науково-інноваційними факторами розвитку.

Отже, до додаткових закономірностей територіальної організації промислових комплексів належать:

1) закономірність приядерної та примагістральної територіальної концентрації виробництва. Ця закономірність ґрунтується на дії об'єктивних законів регіональної конкурентоспроможності та територіальної концентрації, оскільки саме на згаданих вище територіях промислові підприємства отримують найвищі показники економічної ефективності виробництва. У результаті підприємства цих територій одержують підвищений економічний ефект від свого функціонування залежно від особливостей суспільно-географічного мікроположення;

2) закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва. Така закономірність сформувалась під дією законів територіальної диференціації та інтеграції, що сприяють подрібненню промислових підприємств, звуженню їх спеціалізації, посиленню диверсифікації виробництва та реалізації кінцевої і проміжної продукцій у ринкових установах території. Основними рушійними силами при цьому є жорстка конкуренція, дефіцит факторів економічного розвитку, зростання науково-технічних інновацій, розвинена комерційна сфера та система ринкових відносин. Внаслідок цього окремі підприємства, керуючись мінімізацією витрат (насамперед на сировинні і земельні ресурси) та зростанням продуктивності праці й ефективності використання основних засобів (завдяки НТП), звужують свою діяльність, переводять її у вузькоспеціалізований напрям, в якому вони можуть зайняти власну нішу й ефективно конкурувати з іншими виробниками;

3) закономірність зростання регіональної конкурентоспроможності промислових підприємств. У ринкових умовах розвитку істотно посилюється конкурентна боротьба промислових підприємств за економічні фактори виробництва. Унаслідок дії конкурентних переваг ефективно розвиваються лише ті підприємства, які знижують собівартість готової продукції, активно впроваджують інновації, підвищують рівень конкурентоспроможності тощо;

4) закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії промислового району (вузла, агломерації), що пов'язана із законами територіальної концентрації та конкурентоспроможності. Економічна ефективність промислового виробництва найінтенсивніше виявляється при наближенні до центральних міських населених пунктів, які мають великий економічний, комерційний, ринковий, науково-інноваційний, комунікаційний, трудоресурсний та інноваційний потенціал. Тому саме ці території й одержали найвищі показники економічної ефективності промислового виробництва. Із віддаленням від центру економічна ефективність промисловості поступово знижується;

5) закономірність зростання модульності та інноваційності промислового виробництва. Для промислових підприємств у ринкових умовах характерні значний організаційний розподіл, пріоритетність розвитку малих і середніх виробництв, що формуються в умовах високої вартості земельних ресурсів, поширення інформаційних та інноваційних технологій і ринкових механізмів розвитку. Малі підприємства в таких умовах набувають ознак модульності - високої гнучкості на ринку, інноваційності, дрібно-товарності та підвищеної конкурентоспроможності.

Закономірності територіальної організації промисловості відображають дію низки географічних та економічних законів розвитку суспільства і становлять їх модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва на основі територіального поділу праці. У процесі розвитку і розміщення галузей промисловості виникають складні взаємозв'язки виробництва з навколишнім середовищем, що свідчить про залежність розвитку низки галузей від локальних природних умов і ресурсів. Є значні регіональні відмінності в освоєнні території, густоті населення і концентрації виробництва, а також забезпеченості галузей паливом, сировиною, робочою силою, транспортом. Формуються різні умови для розвитку концентрації та спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в регіонах.

Характерно, що різним типам країн властиві свої закономірності розміщення і територіальної організації промисловості. Показовим прикладом може бути промисловість економічно розвинених країн світу, де розташування підприємств завжди залежить від одержання у процесі діяльності максимальних прибутків. Забезпечення високих прибутків на промислових підприємствах економічно розвинених країн - головна рушійна сила розвитку економіки. Внаслідок вільного переливання капіталу з одних галузей в інші, широкого розвитку конкуренції між монополіями відбувається боротьба за виживання. В таких умовах неможливе функціонування промислових підприємств, що не забезпечують мінімальних прибутків, вони розорюються і ліквідуються.

Однак гостра конкуренція між монополіями, боротьба за сфери впливу і ринки збуту приводять до нерівномірного розміщення промисловості в масштабах країн, окремих економічних регіонів і світового господарства. У сучасному світовому господарстві п'ять країн - США, Японія, Китай, Німеччина, Франція - концентрують на своїх територіях 3/4 виробництва всієї промислової продукції економічно розвинених держав і країн, що розвиваються.

В умовах розвитку промисловості колишньої унітарної держави Союзу PCP головна увага приділялась формуванню єдиного народногосподарського комплексу на основі централізованого планування. Це зумовило як позитивні зрушення у територіальній організації промисловості, так і низку негативних процесів. Позитивним слід вважати досягнення більш рівномірного розміщення промисловості і зближення рівнів економічного розвитку районів та окремих республік, створення промислових об'єктів на окраїнах, реалізацію принципу комплексного розвитку економічних районів. Адже на території колишньої Російської імперії промисловість розміщувалася переважно в Центрі (Московська, Владимирська, Тверська губернії) і в Петербурзі. Тут концентрувалося 2/3 потужностей всієї обробної промисловості, у тому числі 70 % хімічної, 90 % текстильної та основні потужності машинобудування.

Головною негативною рисою централізованого планування Радянського Союзу стало ігнорування думки місцевих органів управління, нав'язування окремим регіонам переважно принципів галузевого планування через союзні міністерства, недооцінювання, а інколи й повне ігнорування комплексно-пропорційного розвитку промисловості республік та економічних районів.

Сучасний період економічних реформ передбачає широке впровадження у народногосподарську практику нових досягнень науки і техніки. З проголошенням України незалежною державою, створенням нових державних структур з'явилися нові проблеми у розвитку її економіки. Аналогічні складнощі виникли також у Російській Федерації та інших суверенних державах на території колишнього СРСР. Ця ситуація потребує розробки нових методологічних підходів щодо вдосконалення принципів розміщення промисловості і територіальної організації виробництва. Необхідні методологічні та методичні розробки з проблем ефективності територіального поділу праці між регіонами України, а також між колишніми союзними республіками, адже їх промисловість була настільки тісно інтегрована в єдиному народногосподарському комплексі СРСР, що розірвати виробничі зв'язки багатьох промислових підприємств практично неможливо. Отже, потрібні нові взаємовигідні угоди між нині вже суверенними державами, щоб максимально зберегти виробничо-територіальні зв'язки по лінії спеціалізації та кооперування промисловості у тих галузях, які розвиваються на основі міждержавного співробітництва.

Виявлення закономірностей територіальної організації промисловості є важливою умовою ефективного управління окремими галузями і промисловими комплексами. Закономірності потрібно розуміти для розроблення певних наукових принципів розміщення підприємств, їх груп і цілих галузей. Принципи варто розглядати як правила діяльності для органів управління, що займаються розміщенням промислових об'єктів І організацією промислового виробництва на державному та регіональному рівнях. Отже, принципи відображають закономірності, в них стисло викладені науково обґрунтовані положення, якими мають керуватися вчені і практики у процесі розробки проектів будівництва та організації діяльності підприємств промисловості.

Нині відбувається переорієнтація промислової політики, яка має передбачити систему заходів уряду, спрямовану на перерозподіл ресурсного потенціалу України для створення, розвитку та якісного оновлення бази економічного зростання. її стратегія ґрунтується на визначенні найпріоритетніших для України напрямів промислового та науково-технічного розвитку для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів, всебічній мобілізації інтелектуальних, фінансових і матеріальних ресурсів держави.

Реалізація Концепції державної промислової політики в період формування ринкових відносин в Україні дає підставу для виокремлення декількох принципів розміщення промислових об'єктів: